Романович

— Наталю, ось яка справа… — Андрій затримався на порозі кухні, покрутив у руках ключі. — У мами скоро ювілей. Гостей — багато, а у неї маленька двокімнатна квартира… Ключі забряжчали об стільницю занадто голосно. Наталя якраз возилася з посудомийкою. Вона поставила останню тарілку і обернулася. Повільно, ніби заздалегідь знала, що нічого хорошого не почує. … Читати далі

– Мамо, там у двері стукають! Відкриєш, бо в нас руки зайняті? – Звичайно, – усміхнувшись про себе, відповіла Наталя. Вона відчинила двері, навіть не подивившись хто там. У вечір перед Різдвом бігали колядувати дітлахи, тож Наталя чекала побачити на порозі чергову купу дівчат та хлопців. Тому, відчинивши двері, від несподіванки вона застигла. За дверима … Читати далі

Дзвінок відірвав Зою від вечері. Вона готувала собі рідко. Вранці задовольнялася чашкою кави, обідала на роботі в кафе, вечеряла склянкою кефіру або чаєм з печивом, а якщо дуже хотілося їсти, смажила собі яєчню. У вихідні їздила до батьків. Мама незмінно давала із собою контейнери з їжею, відмовитися було неможливо Зоя допивала склянку кефіру з печивом, … Читати далі

– І що ви, Катерино Андріївно, з самого ранку в городі робите? – Василь не міг пройти повз, щоб не привітатися з літньою сусідкою. – Таке питаєш, синку, хіба сам не бачиш, скільки роботи назбиралося? Дощі нарешті лити перестали, треба все садити, от тільки рук не вистачає, – забідкалась літня жінка. – А знаєте що, … Читати далі

З лікарні Віку з донькою зустрічали чоловік, батьки та свекри. Вдома, звичайно, посиділи за столом, але недовго – за годину гості пішли, залишивши молодих батьків та онуку одних. Костя за звичкою завалився на диван і ввімкнув телевізор, а Віка зайнялася прибиранням кухні, яку чоловік за тиждень її відсутності перетворив на щось неймовірне. Закінчивши роботу, Віка … Читати далі

Я підмітала подвір’я, як біля воріт зупинилася автівка, а з неї вийшла дочка, зять і двійко моїх вже дорослих онуків. Я не бачила ніби й рідних мені людей десять років. – Як тільки дізналися де я живу, – подумала я про себе. – Дай Боже здоров’ячка, мамо! Хватить вже ображатися. Ми ж не чужі один … Читати далі

Десь годинка десята вечора на телефоні висвітлилось “невідомий номер”. Зазвичай я не підіймаю слухавку, ще й в такій годині. Але щось мене заставило сказати “алло!”. По той бік слухавки я ледь впізнала голос свого сина, якого не чула вже п’ять років. До цього дня Івана не цікавило моє життя. І лише спадок, який мав пропливти … Читати далі

– Від сьогодні, ви, дорога мамонько мого чоловіка, не їсте жодної з моїх страв, – сказала мені невістка. – Робіть що хочете, виділяйте собі полицю в холодильнику, готуйте до того поки я прокинуся чи після того, як я піду на роботу, але готуйте собі окремо. – Та я ж пожартувала! В тебе все виходить дуже … Читати далі

— Привіт, Дімо, це тато!— Який тато?— Що значить, який, твій рідний, справжній.— Кравчук чи що?— Він, Андрій Михайлович, власною персоною. Прошу любити і поважати.— А за що любити і поважати? Я тебе не знаю і не пам’ятаю.— То може зустрінемося, посидимо, поговоримо?!— Ніколи, за три дні в мене весілля, одружуся. Немає в мене часу.— … Читати далі

Тетяна швидко вийшла із зали суду на вулицю. Тепер вона розведена. Ну і нехай, це краще, ніж знати, що твій чоловік спить із молодою дівчиною. А після того, як Тетяна про це дізналася, Толя ж її й дорікнув, мовляв, у дзеркало подивися і зрозумієш, чому його набік потягло. Вона подивилась. Подивилась критично на своє відображення … Читати далі