Романович

І яке відношення хата твоєї матері та її город мають до мого свята? Назар зітхнув так, наче йому доводилося пояснювати першокласнику прості істини. — Солю, там трохи роботи назбиралося. Мама одна не дає собі ради. Треба картоплю молоду докопати, малину обібрати, бо осиплеться, та й кілька мішків комбікорму для курей з воза перенести в повітку. Їй же важко спину гнути. Соломія кілька секунд дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи це не якийсь невдалий жарт. — Тобто твій обіцяний сюрприз — це праця на городі? — Ну це не сюрприз у класичному розумінні. Просто мама сказала, що треба помогти, поки погода тримається. — То чому ти вчора мені не сказав правду? Чому сказав: «Збирайся гарно, я влаштую тобі особливий ранок»? Назар трохи знітився, пальці забарабанили по керму. — Бо якби я сказав правду, ти б одразу відмовилася їхати. Почала б вигадувати причини, сперечатися. — Я б не вигадувала причини. Я б прямо сказала, що в мене день народження і я маю інші плани на цей день

Автор

— Розвертай авто, інакше я просто вийду на найближчій зупинці й поїду назад автобусом, — спокійно, але дуже твердо мовила Соломія. — Солю, та заспокойся, ми ж уже майже за містом. Який автобус у такій сукні? — Звичайний приміський. Мені байдуже на сукню. У мене сьогодні тридцятиріччя, а ти везеш мене до своєї мами вибирати … Читати далі

— Я буду кричати! — Олена не впізнавала свій голос. — Тому що це вже занадто! Пам’ятаєш, що було цього літа? Ми не поїхали у відпустку, тому що твоїм батькам треба було допомагати на дачі! Ціле літо! Я мріяла про море, а замість цього полола грядки та варила варення для твоєї мами!

Автор

Олена влетіла у квартиру, як вихор, навіть не знявши туфлі. У руках у неї тріпотіли роздруковані аркуші з підтвердженням бронювання, а на обличчі сяяла усмішка, яку чоловік не бачив уже кілька місяців. — Сергію! Сергію! — закричала вона ще з порога. — Ти не повіриш! Я таке знайшла! Сергій вийшов із кухні з кухлем чаю … Читати далі

– Я не можу дивитись на тебе, – сказав Сергій. – Щоразу, коли я бачу тебе, я згадую, що зрадив друга! Що дивився йому у вічі і брехав. Що дозволив тобі піти від нього, а сам вдавав, що нічого не знаю. – Ми не хотіли цього, – сказала Тетяна, і голос її здригнувся. – Так сталося. Ти не винний! – Винний! – сказав він. – Я винен! І я не можу із цим жити

Автор

Мишко та Сергій жили в одному будинку. Все життя. Разом носилися подвір’ям, грали у футбол, розбивали коліна та брехали батькам, що це не вони розбили скло у під’їзді. Хлопчики дружили з дитинства, були нерозлучні, і здавалося, що так завжди буде. Їхні матері теж товаришували, батьки разом їздили на рибалку у суботу, бабусі обмінювалися рецептами та … Читати далі

– А де мій син житиме, якщо ви розлучитеся? – Вигукнула свекруха, дізнавшись, на кого оформили квартиру

Автор

– Руслан, ти справжній мужик! Дружині з тобою пощастило, – сказала Лідія Іванівна, піднімаючи келих. – Лише рік одружені, а вже така важлива подія! –  Залишилось ще сина народ ити та дерево посадити! – Родичі загули, вітаючи Руслана. Даша сиділа поряд і мовчала. Вона чудово знала, що сталося насправді. Але поки що не збиралася псувати … Читати далі

— Ти така добра дівчинка. Андрійко добре вибрав. Марина усміхнулася й пішла на кухню. Їй було приємно почути похвалу. Наступного дня історія повторилася. Спина. Потім — тиск. Потім — коліно розболілося. Валентина Петрівна зітхала, охала, трималася за поперек. Марина мила, прибирала, готувала. А свекруха дивилася телевізор і роздавала вказівки

Автор

Марина витерла руки об рушник і оглянула кухню. Стільниця блищала, посуд стояв рівними стосами у шафі, підлога була вимита до рипіння. Вона видихнула з полегшенням — можливо, сьогодні Валентина Петрівна залишиться задоволеною. — Мариночко! — донісся з кімнати голос свекрухи. — Ти там закінчила? — Так, Валентино Петрівно, іду. Марина пройшла до вітальні, де свекруха … Читати далі

— Готуєш для вас, а ви носа крутите. Невдячність якась. Олена промовчала і пройшла до чайника. Налила води, поставила грітися. Галина Павлівна продовжувала бурчати: — І взагалі, Олено, я помітила, що ти вчора сковорідку не туди поставила. Скільки разів говорити — сковорідки стоять у нижній шафі ліворуч, а не праворуч! — Вибачте, забула, — тихо відповіла Олена. — Забула, — перекривила свекруха. — Живеш тут уже три роки, а все ніяк не запам’ятаєш

Автор

Олена прокинулася від звуку води, що лилася на кухні. За стіною гримів посуд, чулися кроки. Галина Павлівна вже хазяйнувала, хоча було лише сьома ранку. Свекруха вставала раніше за всіх і починала день з того, що перевіряла, чи все на своїх місцях. Олена потягнулася і подивилася на Сергія, який спав поруч. Чоловік лежав на спині, розкинувши … Читати далі

– Це ваш ключ, – тихо, але дуже щиро сказала Катя. – Будь ласка, Галино Іванівно… Поверніться. Заходьте до нас, коли захочете. – Хоч щодня! Хоч сільничку на стелю переставляйте! Тільки… навчіть мене, як ви робили так, щоб сантехніка блищала, а світло не відключали?

Автор

– Все, Артеме, з мене вистачить! Мій терпець урвався! – Катя з гуркотом кинула на кухонний стіл зв’язку ключів. – Твоя мати знову приходила без попередження! Я приходжу з роботи втомлена, а у нас сільничку переставили на іншу полицю, і штори задерті не так! Це ж чиста самоврядність! Артем, що сидів за ноутбуком, втомлено зітхнув … Читати далі

Тобі просто стало ліньки, ти давно перестала бути нормальною дружиною, тому я знайшов ту, яка вміє цінувати чоловіка, — спокійно заявив Андрій, застібаючи дорожню валізу. Надія стояла біля дверей і дивилася на нього так, ніби бачила вперше за п’ятнадцять років спільного життя. Усередині не було ні сліз, ні бажання кричати. Тільки дивне відчуття полегшення, яке буває, коли з плечей нарешті знімають непідйомний мішок із піском. — Ти впевнений, що вона цінує саме тебе, а не твої обіцянки? — тихо запитала вона. — Вона молода, щира і не вимагає від мене звіту за кожну дрібницю, — відрізав він, поправляючи комір сорочки. Тієї самої, яку вона ще вчора ретельно прасувала. — А ти стала чужою. Постійно чимось невдоволена, вічно повчаєш. Я чоловік, мені потрібен затишок і натхнення, а не докори. Квартиру поділимо через суд. Чекай на повідомлення від мого юриста. Він вийшов, навіть не озирнувшись. Двері зачинилися, і в оселі запанувала тиша. Це була не просто тиша — це була відсутність постійного шуму, вимог і нескінченного догоджання

Автор

— Тобі просто стало ліньки, ти давно перестала бути нормальною дружиною, тому я знайшов ту, яка вміє цінувати чоловіка, — спокійно заявив Андрій, застібаючи дорожню валізу. Надія стояла біля дверей і дивилася на нього так, ніби бачила вперше за п’ятнадцять років спільного життя. Усередині не було ні сліз, ні бажання кричати. Тільки дивне відчуття полегшення, … Читати далі

— Тут по знижці на вас нічого немає за розміром, — зверхньо кинула власниця магазину, навіть не глянувши в мій бік, і розвернулася до виходу. — Дякую за турботу, але я шукаю не знижки, а гарну сукню з нової колекції! — спокійно, але впевнено відповіла я, дістаючи з сумочки картку.

Автор

— Тут по знижці на вас нічого немає за розміром, — зверхньо кинула власниця магазину, навіть не глянувши в мій бік, і розвернулася до виходу. — Дякую за турботу, але я шукаю не знижки, а гарну сукню з нової колекції! — спокійно, але впевнено відповіла я, дістаючи з сумочки картку.  Випадкова зустріч  змусила двох абсолютно … Читати далі

— То це правда, твоя мати до нас одразу після РАЦСу переїжджає?! — наречена повільно опустилася на стілець біля вікна.

Автор

— То це правда, твоя мати до нас одразу після РАЦСу переїжджає?! — наречена повільно опустилася на стілець біля вікна. Я запитала це майже пошепки, хоча в квартирі стояла така тиша, що навіть ложка, залишена в чашці, здавалася надто голосною. За вікном повільно темніло, на склі відбивалася наша кухня, нова, світла, з білими фасадами й … Читати далі