Романович

— Справжня жінка має дбати про сім’ю, а не жити лише розвагами, — кинув Остап, навіть не піднявши очей від ноутбука, на екрані якого мерехтіли робочі таблиці. Це прозвучало так буденно й повчально, що в Олени мимоволі опустилися руки. Вона саме стояла посеред кухні з мокрою ганчіркою, прибираючи після вечері, яку готувала понад дві години … Читати далі

— Олеже, що це за папка з ресторану лежить у нас на столі? І чому там зверху така сума, що в мене вже око смикається? Катерина сказала це без крику, але з тим особливим тоном, який Олег знав безпомилково. Так вона питала лише тоді, коли вже відчувала: зараз почує щось дуже неприємне. Вона саме повернулася … Читати далі

Минуло сорок днів відтоді, як не стало Галини Петрівни. Леся вдома трималася рівно, тільки вечорами довго сиділа на кухні з порожньою чашкою. У нотаріуса вона вже була двічі. Квартира, в якій вони з чоловіком жили разом з батьками, мала перейти до неї, і батько, Степан Іванович, проти не був. — Ти в мене одна, — … Читати далі

— Скільки ще можна тягнути все на собі, поки твій чоловік перед друзями вдає з себе важливу людину за твій рахунок? Ці слова моєї подруги крутилися в голові саме тоді, коли я несла до вітальні велике гаряче деко з печеною скумбрією. Пройти було ніяк. У дверях уже стояли гості. Остап саме підняв чарку й бризнув … Читати далі

Ольга зателефонувала братові у вівторок, коли Андрій та Катерина вже закінчили вечеряти. – Можна я у вас відзначу ювілей? Шістьох друзів позову. У мене в гуртожитку зовсім незручно. Андрій увімкнув гучний зв’язок. – А що в тебе там із сусідкою? – Сусідка тут ні до чого. Ми в кімнаті навіть нормально не сядемо. На спільній … Читати далі

Богдан поїхав на заробітки до Польщі задовго до того лютневого ранку, коли життя багатьох поділилося на «до» і «після». У нього були документи, офіційна робота, орендована кімната, а потім і маленька квартира. Додому він навідувався кілька разів на рік. Галина звикла жити в очікуванні його приїздів, і діти звикли, що тато то з’являється з валізою … Читати далі

Осколки фарфорової чашки дрібними білими крихтами розсипалися по дубовому паркету, мов льодяний пил на весняному кризі. У їдальні, де ще хвилину тому пахло смаженою качкою, зависла тиша — густа, важка, як повітря перед бурею. За вікном гудів вечірній Львів, але в кімнаті кожен звук різав слух надто голосно. Ірина Павлівна повільно підвелася, сперлася на стіл. … Читати далі

— Ти серйозно? Який ще відпочинок, якщо батька тільки післязавтра мають виписати додому? — Марина стояла в коридорі й міцно стискала телефон у спітнілій долоні. — Я пів року чекав на цей прорив блогерів, у мене там зустрічі, реклама, майбутнє, зрештою! — Олег навіть не підняв голови, методично застібаючи дорожню валізу. — Чи я повинен … Читати далі

Картопля того року вродила просто на славу. Велика, рівна, із золотавою шкіркою — така, що й у руки взяти приємно. Олег та Марина від самого ранку порались на грядках і складали врожай у мішки. Спини в обох нищили, зате на душі було легко й радісно. Цю ділянку вони придбали минулої осені. Шість соток, де бур’ян … Читати далі

— Ти взагалі уявляєш, як це виглядає збоку, Ірино? — Галина Петрівна з ледве стримуваним роздратуванням поставила витончену порцелянову чашку на кришталеву розетку, і по світлій, до блиску відполірованій стільниці з дорогого горіха прокотився сухий, різкий звук. — Завтра ми йдемо не на базар і не в їдальню при заводі. Це ж ювілей моєї сестри, … Читати далі