Романович У невеликому містечку, де всі одне про одного все знають, весілля Петра та Оксани ще довго згадували люди. Петро був тихим, працьовитим хлопцем: золоті руки, спокійний погляд, до роботи — перший, до сварок і пустих балачок — останній. А Оксана була справжньою красунею, на таких обертаються навіть випадкові перехожі: висока, статна, з густими каштановими косами … Читати далі
— Андрію! Якщо ти зараз знову залишиш свій борщ, піднімешся й підеш через город до своїх батьків, я сама закручу засув із цього боку! — голос Марії розітнув тишу затишної кухні. Вона різко поставила на стіл важку чавунну пательню, і дерев’яна стільниця аж здригнулася. — Подивися на себе! Тобі сорок п’ять років, а в тебе … Читати далі
На ювілеї свекруха віднесла мої речі до передпокою й віддала спальню зовиці. Через двадцять хвилин до зали ввійшли троє вантажників з якимись речами. Але спочатку була риба. – Олено, солі мало. Ти рибу взагалі солила, перш ніж у духовку ставити? Я присунула сільничку ближче до її руки: – Солила. Лікарі радять гіпертонікам менше солі. – … Читати далі
— Я не відчинятиму двері, чуєш? Роби що хочеш, але сьогодні я вечерю на п’ятьох готувати не збираюся, — прошепотіла Ірина, притискаючи до грудей паперовий згорток із сиром. У коридорі вхідний замок тихо клацнув від знайомого ключа, а слідом пролунав короткий, упевнений дзвінок, який у цій оселі знали напам’ять. Двері відчинилися майже беззвучно, і до … Читати далі
– О, нарешті з’явилася! Ну що, розказуй, до чого ти себе так довела? – голос свекрухи долетів із кухні ще до того, як Марина встигла повернути ключ у замку. Марина не квапилася знімати куртку. Сумка сповзла на підлогу біля килимка. Вона повільно видихнула, ніби боялася, що якщо зробить це різко, то всередині все лусне й … Читати далі
«Ти мені хто взагалі такий, щоб підвищувати на мене голос?» — запитала Марина після семи років цивільного шлюбу. — Що ти робиш, Марино? Зрадниця! Повія! Ти зовсім сором втратила, чи як? Марина щойно зайшла на кухню з ванної з тюрбаном з рушника на мокрому волоссі. Вона з нерозумінням дивилася на обуреного Дениса, який поклав її … Читати далі
— Тобто як це — «потерпи ще трохи, Парасю»?! — голос брата тремтів від напруги, хоч він із останніх сил стримувався, щоб не кричати просто на своєму подвір’ї й не збирати навколо цікавих сусідів. — Олено, ми ж із тобою нормально й по-людськи все обговорили! Ти прийшла до мене два місяці тому, плакала в цьому … Читати далі
«А ви що, вже мою квартиру між собою поділили?» — запитала мати – Я все-таки не розумію, Дашо. Як можна було продати квартиру й навіть нам нічого не сказати? Марія сиділа на кухні в сестри. На підвіконні стояв дитячий інгалятор, поряд – ціла батарея ліків. Племінник хворів настільки часто, що Даша не бачила сенсу прибирати … Читати далі
— Навіщо я тебе тоді послухала, Олю? Це ж ти мене на розлучення підбила. Може, й не треба було мені від чоловіка йти… От би зараз повернути час назад… Світлана сиділа на краєчку Ольжиного дивана й смикала паперову серветку. Вона прийшла в старій толстовці й зібраним абияк волоссям. За останні місяці Ольга звикла бачити подругу … Читати далі
Дзвінок у двері прорізав ранкову тишу, і я відразу зрозуміла: це воно. Той кінець, якого я так боялася, уже стоїть на порозі. Чомусь у голові спливла потріскана тарілка, що вислизнула з мокрих рук, але дивом не розбилася. Був лише ранок четверга, а відчуття таке, ніби саме з нього починається щось незворотне, що розділить моє життя … Читати далі