Романович 
— Васю, це ти, рідний? — Так, мамо, я! Пробач, що так пізно… Голос матері, тремтячий від тривоги й втоми, долинув із темної прихожої. Вона стояла в старому халаті, з ліхтариком у руці — ніби чекала його все життя. — Васенько, моє серденько, де ж ти тинявся до самої ночі? Небо вже чорне, зорі сяють, … Читати далі
Історія, яку я вам сьогодні розповім, — гірка, як полин, але, чесно кажучи, дуже повчальна. Це історія про те, як за один вечір можна втратити те, що будував двадцять п’ять років. І про те, що навіть у найдовшого терпіння є свій край. Цього року в нас із чоловіком, Андрієм, мала бути срібна річниця весілля. Двадцять … Читати далі
Глибоко зітхнувши, немов збираючись із силами перед стрибком у невідоме, Юлія Сергіївна переступила поріг офісної будівлі, ніби починала нову главу свого життя. Ранкове сонце, що пробивалося крізь скляні двері, грало блисками на її доглянутому волоссі, підкреслюючи впевнену ходу. Вона йшла крізь хол, наповнений тихим гулом голосів і стуком підборів, відчуваючи, як кожен крок наближає її … Читати далі
У глибині тихого, засніженого села, де взимку вітер блукає між старими хатами, немов шепоче таємниці минулого, народилася дівчинка на ім’я Роза — тендітна, але напрочуд яскрава істота, мов втілення весни у світі, зануреному в довічну зиму. Її дитинство почалося під тінню страшної трагедії: коли Розі було лише трохи більше двох років, її батьки загинули в … Читати далі
У глибині зелених просторів, де ліси шепочуть давні таємниці, а ріки течуть, мов сріблясті стрічки, серед затишних хатинок із солом’яними дахами й димком з димоходів росла дівчинка на ім’я Сніжана. Її дитинство минало в маленькому селі, загубленому серед полів і пагорбів, де день починався з крику півня, а закінчувався заходом сонця, що фарбував небо у … Читати далі
Хочу сьогодні розповісти вам одну історію, яка трапилася не так давно, але яку я, мабуть, не забуду ніколи. Це історія про те, як іноді один-єдиний вчинок, зроблений з холодною головою, може прозвучати гучніше за найшаленіші крики. Отже, уявіть собі картину: річний звіт. Хто з цим стикався, той мене зрозуміє без зайвих слів. Наш відділ гудів, … Читати далі
Уявіть собі цю картину. Моя Катя — модниця, завжди худа, як тростинка, така вся стильна штучка. А я… я звичайна жінка. Десь трохи поправилась, десь зморшка з’явилась. Ну, життя ж іде, що тут скажеш. І от кожна наша зустріч для мене перетворювалась на маленьку тортуру. Вона робила це, мабуть, не зі зла, а з «найкращих … Читати далі
— Мамо, ми можемо починати? У мене зустріч через годину. В центрі. Ти ж розумієш, так? Ольга поправила шовкову блузку, і її браслет зухвало блиснув у світлі лампи. Анна Павлівна повільно обвела поглядом своїх дітей. П’ятеро. Четверо дивилися на неї з погано прихованим нетерпінням, як на вокзалі в очікуванні потяга, який от-от повезе їх у … Читати далі
Був пізній вечір. Надворі вирувала справжня негода. Я поверталася додому після роботи, хуртовина застилала очі, видимість на відстані трьох метрів була нульовою. Дорогою я заїхала до супермаркету, щоб купити продуктів на вечерю. На вулицях міста практично не було людей. Це й зрозуміло, кого за такої погоди потягне на вулицю? Заходячи до супермаркету, я помітила лише … Читати далі
Аліна обережно тримала ніж над обробною дошкою. Моркву потрібно було нарізати для борщу, але руки злегка тремтіли від напруження.— Не так ріжеш зовсім, — Ніна Петрівна підійшла ззаду й забрала ніж. — Дивись уважно, як правильно робити. Соломкою треба, тонкою соломкою. — Вибачте, я не знала, — тихо відповіла Аліна. — Посуд теж не туди … Читати далі