Романович

– Та скільки можна? – голос Тетяни Іванівни був наче грім. – У тебе зарплата, як у міністра, а ти шкодуєш на сім’ю копійку витратити! – Тетяно Іванівно, – Марина стояла біля столу, стискаючи в руках кухоль з охололим чаєм. – У нас сім’я – це я, Сашко та діти. Все, що я заробляю, йде … Читати далі

Руслан сидів навпроти літньої жінки, уважно вдивляючись у її обличчя, ніби шукав там підказку чи виправдання своїм вчинкам. Але в її погляді він бачив лише мовчазне, спокійне спостереження — погляд людини, яка прожила життя з гіркотою, але й із гідністю. І в цей момент Руслан раптом відчув, що втрачає хід думок. Навіщо він усе це … Читати далі

— Котик, тут твоя дружина повернулася. Ти повідомив їй, що тепер тут живу я? Ну нічого, нехай поживе в дитячій до розлучення. Гучний голос пролунав із кухні саме в ту мить, коли Лера, завмерши в передпокої, намагалася осмислити той кошмар, що розгортався у її власній квартирі. Три місяці відрядження в Сінгапурі, тисячі кілометрів перельотів, безсонні … Читати далі

День був як день. Світлана перебирала білизну, думала, чи встигне спекти яблучний пиріг. І раптом… — Мамо, а тьотя Лариса знову сьогодні до тата приходила. У пиріжках у неї була капуста, смачна. Тільки вона мені сказала тобі не казати, — радісно видала п’ятирічна Маринка, поки Світлана складала білизну до шафи. Світлана завмерла. Сорочка випала з … Читати далі

Своїй невістці я ніяк вгодити не могла, що їй не вишлю з Італії – нічого їй не подобається. Вона то подружкам віддає, то мамі своїй в село передає, а буває, що й викидає. А мені грошей шкода, я ж в Італії їх на дорозі не збираю, а заробляю важкою працею. У мене один вихідний – … Читати далі

Коли Іван повернувся з роботи, мати стояла на балконі й поливала квіти. Нахилившись над підвісними кашпо, вона дбайливо розправляла листя. Її обличчя було осяяне особливим, спокійним світлом.— Мам, ти як бджілка, — Іван зняв піджак, підійшов і обійняв її за плечі. — Знову весь день на ногах?— Та яка ж це робота, — відмахнулася вона … Читати далі

Чоловік прокинувся о шостій і тихцем у іншу кімнату вийшов одягатись, аби мене не розбудити. Однак, я ж чогось от такого і чекала, тому вийшла слідом. Стоїть червоний, виправдовується: “Ну як я її саму з отим усім залишу? Ти повинна мене зрозуміти, як ніхто”. Я завжди гарно відносилась до усієї родини мого чоловіка, щиро вважала … Читати далі

Я стіною стала перед дверима і ні руш. Сказала, що не дозволю того зробити і край. Так хочеться їй щастя, то най має, але дім продавати я не дозволю, хоч що мені кажіть. Мама хлипає, брат, аж багрянцем пішов, а покупці тупцюють і не знають, як бути. Мені нині дуже дивно чути від родичів, що … Читати далі

-Пробач мені, Елю, але я ще молодий, здоровий чоловік. У мене є свої потреби, — Віктор ховав очі в підлогу, — мені потрібна повноцінна жінка. А ти, вибач, вже ніколи не будеш такою. Пробач! Квартиру я залишаю тобі, я ж не якийсь там покидьок! Із цими словами він накинув на плечі великий туристичний рюкзак, підхопив … Читати далі

У моїх дочок між собою завжди була якась нездорова конкуренція, хоча я щосили намагалася обом дати все, що їм потрібно, але це не допомогло. У нас із чоловіком не було улюблениці. Обох дочок ми любили, виховували, хвалили або карали, якщо заслужили. Ніхто не може сказати, що ми одній дали все, а другу тримали в тіні. … Читати далі