Романович

А далі мені той чоловік перелічив, що зі мною не так, і не оминув, знаєте, жодної дрібнички. А я навіть не змогла йому гідно відповісти, зіпсувати його речі, викинути вудки чи заплутати снасті… Вернулася до материного дому і ходила мов у воду опущена кілька місяців. Так, я не красуня, але ж я людина, то чому … Читати далі

Мені ті пляцки і котлети будуть довіку згадувати, напевно. Принаймні, свекруха їх точно не забуде ніколи. Бачте, я мусила у єдиний вихідний піднятись о шостій, аби стати їсти готувати, бо мамі чоловіка того захотілось. А я не піднялась ні коли вона вперше мене покликала, ні коли стояла наді мною і совістила. Тепер і маму мою … Читати далі

Сидячи у своєму невеличкому кабінеті, Лідія нетерпляче поглядала на годинник, чекаючи останню на сьогодні клієнтку. Поперек болів нестерпно, хотілося бодай трохи прилягти, але залишалося завершити справи. Коли вона відкривала власний манікюрний салон, то добре усвідомлювала, з чим доведеться мати справу. Щоб заробити гідно, треба працювати без вихідних і втоми. З часом вона звикла. Спершу витримувала … Читати далі

Про те, що в нареченого є власне житло я звичайно ж знала, однак на гостині ніколи не була. Та вже коли Вадим мені пропозицію зробив і ми із ним планувати весілля почати, я таки погодилась із свого містечка переїхати до нього в столицю. “А це хто, Вадику?” – вийшла нам на зустріч молодиця, як тільки … Читати далі

– То що, Маріє, будемо дім ділити і розходитися, чи якось вже доживемо віку? – запитав мене майже з порогу мій чоловік, а я не встигла навіть сумки розкласти, бо щойно лише приїхала. Я не зовсім розуміла, про що він говорить, хоча по телефону він мені натякав, що коли я приїду додому, то нас чекає … Читати далі

А далі я побачила Петра і його дитину на прогулянці. Глянула я на малого, а там нічого Петрового й нема… Я одразу здогадалася, що тут щось не те і вирішила впевнитися чи я права. Перестріла ту жінку біля їх під’їзду і напросилася чемно в гості: – Тобі тут ще жити і скандалів тобі ж не … Читати далі

Вона залишила їх у лісі, щоб не заважали почати багате життя. Але через 18 років минуле її наздогнало. Глава 1. Знайдені Село було майже мертвим. Із вісімнадцяти хат лише дві залишалися житловими. В одній проживала старенька Варвара, в іншій — Степан із Анастасією. Дітей у них не було, зате був козел на ім’я Митрич, три … Читати далі

— Мамо! Мааамо! Я тата бачив! У кафе сидів! — Сашко влетів у квартиру, грюкнув дверима і, не знімаючи взуття, застрибав по коридору. Марина саме витягувала пиріг із духовки — яблучний, з корицею, той самий, що найбільше любив Сашко. Від жару запітніли окуляри, і вона не одразу зрозуміла, що сказав син. — Де саме ти … Читати далі

— Авжеж упораємось, — кинула я з легкою самовпевненістю, оглядаючи нову сусідку, що застигла на порозі в застібнутому до горла пальті. Нервовим рухом вона заправила вибиту пасму в тугий пучок. Між брів — глибока зморшка тривоги, тонкі губи напружені. Поруч — донька. Крихітна, бліда, з величезними очима, в яких жила якась давня втома, зовсім недоречна … Читати далі

— Ти чого так рано? — голос чоловіка прозвучав з надривом, ніби його застали зненацька. Олена повільно провернула ключ у замку, вслухаючись у клацання, що завжди означало початок чогось нового. Вона ступила до передпокою, мружачись від різкого світла люстри. Перше, що впало в око — червоні човники на шпильках, необережно кинуті біля порогу. Серце стиснулося: … Читати далі