Романович 
— Ти чого так рано? — голос чоловіка прозвучав з надривом, ніби його застали зненацька. Олена повільно провернула ключ у замку, вслухаючись у клацання, що завжди означало початок чогось нового. Вона ступила до передпокою, мружачись від різкого світла люстри. Перше, що впало в око — червоні човники на шпильках, необережно кинуті біля порогу. Серце стиснулося: … Читати далі
Ніна Петрівна стояла посеред новенької однокімнатної квартири й намагалася зрозуміти, куди зникли останні тридцять років її життя. Здавалося, лише вчора вони з Віктором переїхали у простору трикімнатну квартиру, а тепер від тієї щасливої епохи залишилися тільки фотографії в альбомі та ваза, подарована на срібне весілля. — Мамо, ну як тобі? Затишно, правда ж? — крутився … Читати далі
Аня квапилася. Ранок був метушливий, як завжди. Чоловік пішов на роботу трохи раніше, діти ще спали, а вона, не допивши каву, металася квартирою, збираючись у справи. У голові крутилася звична круговерть: забрати посилку з пункту видачі, заїхати в аптеку по краплі для молодшого, не забути про бухгалтерію, купити хліба. Сумку схопила з вішалки майже машинально. … Читати далі
— Світлано, ви вдома?! — голос пролунав за дверима з такою наполегливістю, ніби зараз її виб’ють. — Господи… — прошепотіла Світлана і повільно підійшла до вічка. На сходовому майданчику стояла вона. Людмила Олексіївна. Свекруха. З валізою на коліщатках, у демісезонному пальті й з тим самим виразом обличчя, де очікування зустрічі змішувалося з впевненою претензією на … Читати далі
— Мамо, не хвилюйся так. Зі мною все буде добре! — заспокоювала Зою Романівну дочка Юля, збираючись до пологового. — Ой, щось мені серце підказує, що щось трапиться, — пробурмотіла Зоя. — Дай Боже, щоб ти щасливо народила. Сорокарічну жінку повезли в пологовий будинок, а її мати залишилася вдома, збираючи для онука речі. Вже все … Читати далі
— Ах, Анна Олексіївна… Концерт у Будинку культури, так-так, ви ж просили нагадати, — пропела Лена, глянувши на годинник. — Встигаєте, якраз! Секретарка знала, що якщо Анна Олексіївна поїхала на цвинтар, все з голови вилітає. Вона дзвонила, попереджала, стежила, як друга мати, а інколи навіть більше, бо у Лени власної мами не було. Так вони … Читати далі
– Вітаю тебе, Іринко, з п’ятдесятиріччям і бажаю аби тобі й надалі так щастило в житті, як до тепер, бо Бог тобі дав доброго чоловіка і свекрів, добрих дітей. Тому дякуй Богу і молися Йому. Вітаю! Ні, я й до того чула від неї фрази, як мені все легко в житті дається, але так мене … Читати далі
Варвара Криводанова, зайшовши до сільського магазину, почула краєм вуха розмову жінок: «Дівчата повинні змолоду берегти свою репутацію. Особливо сільські». Вона уповільнила крок, скривила губи і підійшла до вітрини з ковбасами. Жінки, що розмовляли з продавчинею, одразу замовкли і почали розходитися. Іра Циганова, проходячи повз Варвару, зітхнула і з презирством підняла брови. Варвара дочекалася, поки всі підуть, і підійшла … Читати далі
Говорила я своєму Микиті, що одружитися одразу після армії безглуздо. Та куди там, і слухати син мене не став. Кохання, мовляв, на віки. Знаємо ми таке кохання, до першої сварки на побутовому ґрунті. Хлопець після армії, адже він який? Правильно, як собака голодний. Що бачить, на те й кидається. Їсть, їсть, а потім страждає, і … Читати далі
Але, я ж не врахувала, кого він мені в хату привів… Ми з чоловіком не маємо статків, завжди працювали в Україні, я в школі кухаркою, а мій чоловік на машині возив продукти, далі пішов на завод працювати, хліб розвозити. У нас двоє синів і ми змалку їх вчили, що треба працювати самим, бо ніхто їм … Читати далі