Романович

Тітку Параску привезли з села. Літній жінці вже важко з господарством стало. Ось племінниця Ліда її до міста і забрала до себе

Автор

Тітку Параску привезли з села. Літній жінці вже важко з господарством стало. Ось племінниця Ліда її до міста і забрала до себе. Чоловік Олексій не заперечував. Він в усьому слухався беззастережно своєї гучноголосої та пишнотілої Лідочки. – Не чужа людина. Тітка все-таки. В неї своїх дітей немає. А в мене матусі нема тепер. Вона тітки … Читати далі

— Ну як же? Я ж казала Аллочці, що посидимо в тісному сімейному колі, потім сфотографуємося на спільне фото, тільки родичі, розумієш? — Ні не розумію, мамо. Мати показала очима на Влада. — Свої, розумієш, свої, родичі. — Та що тут незрозумілого, – фиркнула сестра, – відвези хлопчиська до його рідні, бери дружину і повертайся. Мама ж сказала, що без чужих хоче

Автор

— Кириле, я затрималася трохи на роботі, ти поїдь з дітьми, а я заскочу додому, переодягнуся і поїду… — Так Алло, добре. Я збираюся тоді, дітей беру і їду, чекаємо тебе в мами. Подарунок заберу, а квіти сама купиш? — Звісно! Алла швидко доробляла справи, збирала папери, намагалася не поспішати, але не виходило, усмішка грала … Читати далі

Бабуся замовкла, а по її зморшкуватій щоці пробігла самотня сльозинка. Олесю всю обдало спекотним соромом. Вона згадала скільки разів брехала бабусі, що лівер більше не продають

Автор

Олеся перша помітила, що з бабусею щось недобре коїться. Двічі на місяць вона приїжджала до неї, щоб помити кахель, зняти чи повісити штори, з’їздити на ринок за м’ясом. У бабусі були хворі ноги, і далі за магазин за вікном вона не ходила. Олеся любила бабусю і виконувала цей обов’язок якщо не із задоволенням, то хоча … Читати далі

— Коли я жила там… – очі дівчинки раптом стали сумними, – у нашого сторожа був песик – Фантик. І я завжди пригощала його шматочками котлети, які ховала в кишені під час обіду. Я так мріяла, що в мене колись теж буде такий Фантик, коли я буду велика… — Ну, що ж, іде! – сказав Ігор, – ось ти вже й велика. Тобі шість, як ніяк. А це вже – ого-го як немало! Вони переглянулися з Наталею і посміхнулися. Рита повеселішала. — А давайте, ми собаку таку невеличку тобі з притулку візьмемо, – запропонувала Наталя

Автор

Ігор і Наталя познайомилися, коли їм було вже по тридцять. За плечима Ігоря був короткий невдалий шлюб, не зійшлися з дружиною характерами, як кажуть. Але Ігорю здавалося, що його дружина не розраховувала на його скромний спосіб життя, невисоку зарплатню і небажання щось докорінно змінювати в житті. Так вона і пішла через рік, зрозумівши, що не … Читати далі

— Мати, зустрічай дітей, – крикнув майбутній свекор. Із простору будинку випливла повненька жінка у фартусі поверх ошатної кофти. Вона посміхалася, і теж підійшла та міцно обійняла Аліну: — Ну, здрастуй, донечко. Здрастуй, Алінко! Заходьте, що стояти? Стіл уже накрито. Мабуть, традиція в них така – усі обіймаються. Але обійматися зі слабо знайомими людьми не хотілося. Ну, та гаразд. Стіл, що чекав на них, одразу допоміг забути всі невдоволення. Але затиск залишився

Автор

Вони сиділи, закутавшись у ковдру з ногами на старенькому диванчику, і пили чай із печивом. У квартирі було прохолодно і на плечах обох накинуті светри. Сьогодні був вихідний. «Ось так би й сидіти все життя поруч із Вітькою» – думала Аліна, тільки так. Удвох і нікого-нікого більше. Вони ще не були одружені, обидва закінчували навчання. … Читати далі

– А час скінчився, все, стара, пожила. Допоможи мені помитися, одягну нову сукню. Ну, це ми потім з тобою обговоримо, хто ховати буде, хто могилку копати стане, час поки є

Автор

Баба Марія, яку зазвичай кликали просто Маня надумала йти з життя. Була п’ятниця, обідній час, посьорбавши каші, запивши молоком, вона, втерши фартухом рота, дивлячись через скло кухонного вікна кудись у далечінь промовила звичайним, безбарвним голосом: – Валька! Після завтра помиратиму, в неділю, якраз перед обідом. Дочка її Валентина, пересуваючи на плиті каструлі на мить завмерла, … Читати далі

— Ох, Наталю, і не пощастило ж тобі з матір’ю! Вертихвістка скажена вона, ось що! І татусь у тебе такий самий! Що одному, що іншому – гулянки тільки й потрібні! А що літечко коротке – про те їм і знати не хочеться! Та й минуло вже воно! Дитя по двору бігає, а їм все одно – волю подавай! Я, ось, що тобі скажу, Наташко! Просися до тітки! Нехай Нінка тебе забере! У неї хоч сита будеш! А якщо з батьком залишишся, то нічого доброго на тебе не чекає! Так і знай! У нього будинків – як у зайця теремів! Він уже, он, нову сім’ю собі пригледів! А тебе куди? Його коханка тебе не прийме. У неї своїх – семеро по лавках! Зайвий рот ні до чого! Зрозуміла

Автор

— А Наталка вже знає? – голос бабусі був сповнений невдоволення і прихованої погрози. — Ні. Не говорили їй нічого. Навіщо дитині такі подробиці? – голос Ніни, сестри батька Наталі, був холодний, як лід, і такий спокійний, немов нічого й не сталося. — А як же тоді? Зникла мати, не дзвонить – не пише, і … Читати далі

Мама почала йти від мене, і я зрозумів, що маю взяти від неї щось на згадку. Не у фізичному сенсі, як пам’ятний предмет, хоча потім у мене він з’явився – кришталева сільничка зі срібним обідочком з її старого весільного набору, а щось особливе, рідне, близьке та улюблене

Автор

Мама почала йти від мене, і я зрозумів, що маю взяти від неї щось на згадку. Не у фізичному сенсі, як пам’ятний предмет, хоча потім у мене він з’явився – кришталева сільничка зі срібним обідочком з її старого весільного набору, а щось особливе, рідне, близьке та улюблене, а кращий процес. І я вибрав. Це були … Читати далі

«Можна! – вирішив він, увімкнув запис екрана, зайшов у месенджер, прикріпив фото телефону, що лежав у коридорі, і надіслав матері повідомлення: – Ти забула свій телефон у коридорі». Це було дуже смішно. Як і герой ролика, він планував зняти шикарне відео – спочатку повідомлення, потім перелякану матір, що повернулася з півдороги, а потім її розсерджене обличчя, коли він скаже, що вона попалася на жарт  – ось же він, телефон! У її руках!.. А-ха-ха

Автор

«Ранок добрим не буває», – думав Федір, шістнадцятирічний підліток, ліниво гортаючи стрічку новин у телефоні й по ковтку відпиваючи з горнятка запашну каву. До третьої години ночі він зависав в інтернеті, тож сьогодні відверто не виспався і настрій мав найгірший. — Ось, Федю, твоя сорочка, – мама сунулася на кухню і показала йому білу сорочку, … Читати далі

— Хочеш я тобі допоможу піти? Це не боляче, – посміхався він їй, дивлячись в обличчя. Її повіки злегка здригнулися. – Ти втомилася від цього, я теж. Я тобі допоможу, мені розповіли як. — Ви тут? – у дверях палати з’явився лікуючий лікар, – Доброго дня. Мені повідомили, що ви прийшли. Я змінив схему лікування, призначив нові препарати і… — Робіть, що вважаєте за потрібне, – Антон не став слухати лікаря і просто вийшов із палати

Автор

— Що ж ти все живеш, мене мучиш?! – Антон смикнув гнучку трубку крапельниці. Молоденька медсестра увійшла в палату, і Антон швидко встав зі стільця, залишивши зухвалу витівку, немов його застали на місці злочину. — Лікар новий де? — У п’ятій палаті, – відповіла медсестра. — Як вона? — Минулої ночі погано було, але відкачали, … Читати далі