Романович

Мама почала йти від мене, і я зрозумів, що маю взяти від неї щось на згадку. Не у фізичному сенсі, як пам’ятний предмет, хоча потім у мене він з’явився – кришталева сільничка зі срібним обідочком з її старого весільного набору, а щось особливе, рідне, близьке та улюблене

Автор

Мама почала йти від мене, і я зрозумів, що маю взяти від неї щось на згадку. Не у фізичному сенсі, як пам’ятний предмет, хоча потім у мене він з’явився – кришталева сільничка зі срібним обідочком з її старого весільного набору, а щось особливе, рідне, близьке та улюблене, а кращий процес. І я вибрав. Це були … Читати далі

«Можна! – вирішив він, увімкнув запис екрана, зайшов у месенджер, прикріпив фото телефону, що лежав у коридорі, і надіслав матері повідомлення: – Ти забула свій телефон у коридорі». Це було дуже смішно. Як і герой ролика, він планував зняти шикарне відео – спочатку повідомлення, потім перелякану матір, що повернулася з півдороги, а потім її розсерджене обличчя, коли він скаже, що вона попалася на жарт  – ось же він, телефон! У її руках!.. А-ха-ха

Автор

«Ранок добрим не буває», – думав Федір, шістнадцятирічний підліток, ліниво гортаючи стрічку новин у телефоні й по ковтку відпиваючи з горнятка запашну каву. До третьої години ночі він зависав в інтернеті, тож сьогодні відверто не виспався і настрій мав найгірший. — Ось, Федю, твоя сорочка, – мама сунулася на кухню і показала йому білу сорочку, … Читати далі

— Хочеш я тобі допоможу піти? Це не боляче, – посміхався він їй, дивлячись в обличчя. Її повіки злегка здригнулися. – Ти втомилася від цього, я теж. Я тобі допоможу, мені розповіли як. — Ви тут? – у дверях палати з’явився лікуючий лікар, – Доброго дня. Мені повідомили, що ви прийшли. Я змінив схему лікування, призначив нові препарати і… — Робіть, що вважаєте за потрібне, – Антон не став слухати лікаря і просто вийшов із палати

Автор

— Що ж ти все живеш, мене мучиш?! – Антон смикнув гнучку трубку крапельниці. Молоденька медсестра увійшла в палату, і Антон швидко встав зі стільця, залишивши зухвалу витівку, немов його застали на місці злочину. — Лікар новий де? — У п’ятій палаті, – відповіла медсестра. — Як вона? — Минулої ночі погано було, але відкачали, … Читати далі

— Ну, що з нього за чоловік, – бурчав тато, – ні руками нічого робити не вміє, ні головою. Напевно, щось подібне чув про мене від свекор і чоловік. Але мої батьки були готові дати грошей нам на перший внесок на квартиру, а свекри – ні. Вони віддали перевагу іншому варіанту – перед самим весіллям Максиму купили машину. — Ну-ну, – посміхнулася моя мама, коли сваха оголосила про їхній подарунок, – жити йому ніде, вкладатися у спільну власність дітей не схотіли, а машина – особиста власність? Хитро, але нерозумно

Автор

— Любий, – кажу чоловікові, – можна я до батьків на машині доїду, погода така мерзенна, дощ іде. Не хочеться стояти на зупинках. Від маленької квартири, яку ми з чоловіком винаймаємо, до моїх мами та тата на машині їхати 40 хвилин. А на громадському транспорті години півтори чи як пощастить – дві пересадки треба зробити. … Читати далі

— Ну в мами завжди був поганий апетит. Вона не любить суп, а від макаронів поправляються. А вона за фігурою стежить. — Дивна дієта, не знаходиш? Кава з тістечком як рідна залітає, а макарони мабуть із ворожого табору, одразу на дупі відкладаються. — Ну перестань! Тобі шкода, чи що? — Ні, але я іноді теж хочу чай попити. Іду з роботи, впевнена, що вдома є солодке, а виявляється, що з солодкого тільки цукор і її нудотні посмішки

Автор

— Дорогі гості, а вам господарі не набридли? – Катя кипіла, немов розігрітий чайник. — А що таке? – здавалося, Зінаїда Петрівна була щиро здивована обуренням невістки. — Вам додому не пора? Начебто ремонт закінчився! — Ну і що? Мені у вас добре! — А ну, швидко зібрала свої манатки і за двері! – Катя … Читати далі

Мама згорнулася клубочком і заснула. А Люба — до лікаря побігла. Запитати, порадитись. Голова була ватяна, хотілося втекти від проблем

Автор

— Ой, я б так не змогла. Людина, наче овоч робиться. Зійти з розуму можна з лежачими хворими! Здавати їх треба у спеціальні місця! І не дивись на мене так! Тварин геть присипляють. І нічого. А ми всі такі гуманні. Ще в якійсь країні людей похилого віку на гору забирають, далеко і там залишають. А … Читати далі

— Що ж мені робити? — А я знаю, що тобі робити?! Ти коли в постіль з ним стрибала, мене не питала: “що мені робити?” — Я на третьому курсі в інституті вчуся заочно. У мене вдома мама і брати ще маленькі. Мені йти нікуди. І Олексій говорив, що ви давно живете як чужі люди. Він просто через дітей із вами живе. — Так?! – Люся відчувала, що її терпінню приходить кінець. – Ти мені номер телефону й адресу свою залиш, я з тобою зв’яжуся

Автор

— Доброго дня, тут Олексій живе?— Так… А ви з якого питання?— Ви його мама?— Я?! Дружина! Дівчино, ви що хотіли?— Він зараз у лікарні, і я не знаю про його стан, мені нічого не кажуть – не належить. Тільки родичам. – верхня губа незнайомки затремтіла. – Можна мені увійти. — Ну проходь. Не розумію, а … Читати далі

– І це все?! – здивовано вигукнула вона. – Та що ти, кохана! – радісно відповів Семен. – Яке там усе! Це тільки початок! Тут посуд і постільна білизна. А тут книжки, свічки. Про всяк випадок. Раптом світла не буде. Ще мило і пральний порошок. Коли всі речі було перенесено, Семен і Олеся стали їх розбирати і розкладати по місцях. При цьому вони звірялися зі списком. Коли все розклали і перевірили, настала ніч. Пора було лягати спати. – Важкий сьогодні день був, – промовив Семен, засинаючи. – Якби ти знала, скільки мені довелося винести всього. Адже поки я речі збирав свої, Ірина постійно поруч була, – фантазував Семен

Автор

Ірина вийшла з кухні й подивилася на годинник. У цей самий час, але з вітальні, вийшов Семен. І виніс звідти ще одну зібрану валізу. Він поставив її поруч з іншими валізами, пакетами, баулами, мішками і коробками, які заповнили весь передпокій. Озирнувся. Перерахував. Дістав із кишені список. Звірився. Ще раз усе уважно оглянув. – Ну? – … Читати далі

Марина чула, як грюкнули двері за подругою свекрухи. А потім і вона сама намалювалася в кімнаті. «Чула все, так?» – кивнула вона на напів зібрані речі, – виправдовуватися не буду, як говорила, так і думаю. Якщо любиш Костика, то пожалій його. Ну навіщо ти йому така? Йому потрібна така, щоб не соромно було людям показати. Та й дітей йому треба, а яка з тебе мати?» Ось тут Марина плакати не стала. Не змогла просто. Закостеніла вся. Швидко дозбирала речі й кулею вилетіла з квартири. Навіть двері за собою не зачинила

Автор

Яка ж у нього дружина страшна, як він із нею тільки живе… Марина плакала щодня. Хоча і це їй давалося важко. Обпалені повіки толком навіть закриватися не могли. Кожен вихід із дому давався їй важко. Як фізично, так і морально. З усіх боків вона чула здавлене: «Яка ж у нього дружина страшна, як він із … Читати далі

Телефон валявся на тумбочці. На екрані висвітилося ім’я Олега. Його дружина телефонує з його телефону? Чоловік усе розповів їй

Автор

Олег лежав на спині. На його плечі, в ямці під ключицею прилаштувалася голова Марина. Одну ногу вона закинула на нього, долоньку притиснула до грудей просто над серцем. Він прислухався до її рівного дихання, мліючи від щастя. “Ось так би лежати все життя…” – подумав Олег і прикрив очі. Він здригнувся, немов хтось штовхнув його в … Читати далі