Романович

У селі всі знали сестер Ковальчук – Любов та Марту. Старша, Люба, вийшла заміж рано, в двадцять, народила трьох дітей і жила в тій самій батьківській хаті з чоловіком, батьками та дітьми. А Марта… Марта не поспішала. Завжди була тиха, акуратна, з допитливими очима. Спершу працювала в школі, потім – у магазині, а коли зарплати … Читати далі

– Василю, ти ж свій, брат рідний… Допоможи. Я знаю, в тебе є, – просила Надя, схрещувала руки, ніби благала не просто про гроші, а про останню надію. Василь мовчав. Йому важко було чути це з вуст рідної сестри. Надя – молодша на чотири роки. Разом зростали: він – тихий, відповідальний, вона – говірка і … Читати далі

Коли я зліг, поруч залишилась тільки вона… Моя старенька собака, яка не втікла і не відвернулася. Говорять, справжня відданість пізнається не в радості, а в біді. Раніше я не вірив у це. Поки був міцним, щасливим, оточеним людьми, світ здавався надійним. Я був потрібний. Близькі, друзі, колеги, жінка, яку я називав любов’ю всього життя, – … Читати далі

На широке паркування елітного фітнес-клубу повільно опускався похмурий ранок, а легкий морозець прохолодою пестив щоки перехожих. Микола Семенов впевнено припаркував свій сріблястий Mercedes на виділеному для VIP-клієнтів місці. Його автомобіль, як і сам Микола, випромінював успіх і статус – все в ньому говорило про досягнення та багатство. Останнє десятиліття Микола Семенович був одним із найвпливовіших … Читати далі

Андрій штовхнув двері квартири плечем, оскільки руки були зайняті. В одній руці — портфель, в іншій — коробка з новим смартфоном, який він купив по дорозі додому. Всередині все стискалося від знайомого почуття провини, але він змусив себе випрямити плечі. Успішні люди купують хороші телефони. Це інвестиція в імідж, в майбутнє. — Олена, я вдома! … Читати далі

— Мамо, чому так рано встала? — Андрій зайшов на кухню, потираючи очі. — Ще й шостої немає. — Торт сам себе не зробить. — Людмила Дмитрівна вже відділяла жовтки від білків, рухи швидкі, звичні. — Твій ювілей, забув? — Двадцять вісім — не ювілей. — Він налив кави з турки. — І взагалі, можна … Читати далі

— Скільки вже можна чекати? Третій день пішов! — Тамара Петрівна поставила чашку з чаєм на підвіконня і знову втупилася у вікно. — Подивися, Зіно, знову сидить, не ворухнеться. Наче приріс. На паркуванні перед торговим центром нерухомо сидів великий пес. Світло-рудий, з домішкою явно лабрадорської породи. Він не бігав, не гавкав — просто дивився в … Читати далі

– Сашко, Маринка телефонувала! Катя впоралася. Хлопчик, три двісті, п’ятдесят чотири сантиметри. – Чудово! – Питає, чи будеш ти хрещеним? Твоя черга. – Звичайно, без питань. Тетяна поговорила з чоловіком і, скинувши виклик, сіла на диван у вітальні. Ейфорія від хорошої новини поступово спадала, і в голову лізли думки про себе, свою сім’ю, свої проблеми. … Читати далі

— Мамо, ти серйозно? Я вже розіслала запрошення! Ресторан чекає на оплату! У мене весілля через 2 тижні! Ти не можеш мене підвести! — Кіра не могла повірити в те, що слова матері — не кошмарний сон і не розіграш. — Донечко, я розумію… — Ні, ти не розумієш! — закричала Кіра, вибігаючи з лікарняної … Читати далі

Ярослава вийшла заміж у дев’ятнадцять. Була ще зовсім юною – тендітна, з довірливими очима й сором’язливою усмішкою. Закохалася в Івана, як у кіно – раптово й по-справжньому. А він – простий, роботящий хлопець, старший на шість років. Прийшов свататись із батьками, і вже за місяць вона переїхала до нього – у його родинну хату. Свекруха … Читати далі