Романович 
— Знову ця собака, — роздратовано пробурчав Денис, прискорюючи крок сирою жовтневою вулицею. — Що їй справді від мене треба?! Це стало йому рутиною: щоранку, варто було йому вийти з під’їзду, як з-за рогу з’являлася вона — пошарпана дворняжка з розумними, майже людськими очима. Собака мовчки йшла за ним на відстані, не наближаючись, але не … Читати далі
— Що ти тут робиш? — запитала Юля колишнього чоловіка, натрапивши на нього біля свого під’їзду. Той стояв з букетом квітів у руках, дихав з придихом і дивився на неї собачими очима… — Юль, Юлечка… Юля, треба поговорити… Костя підійшов до колишньої дружини. — Про що?! — Про нашу сім’ю. Про нас. Ось візьми — … Читати далі
Надія і Лариса дружили, здається, ще з перших класів. Разом гралися в класики, разом ходили до школи, разом закохувались і розчаровувались. Усе село знало: “де Надя, там і Лариса”. Навіть на випускному сиділи поруч, і коли хтось жартував, що їх не відрізниш, сміялись обидві. Та життя розвело їх трохи по-різному. Надя вийшла заміж першою – … Читати далі
— Скільки можна, Артеме?! — я майже на фальцет перейшла. — Вона як золота орда, щотижня вимагає данину! — Лізо, заспокойся, це ж моя мама, — Артем стояв біля вікна, важко зітхаючи, його голос звучав втомлено. — Вона старається для нас усіх. — Для нас? — я саркастично пирхнула. — Вона лише й робить, що … Читати далі
— Бабуню, дивись, яка кішка цікава! — Ой, онученько, та в чому ж її цікавість, скажи мені? — Ну як же, бабусю! Ти тільки подивись на її оченята. — Ой, і справді, різноока. А чия ж це, цікаво, кицюня? — Та нічия, бабусю, ми її он там, біля яру знайшли. Бабусю, ну будь ласка, візьми … Читати далі
Марія жила у великому селі біля річки. Мала хату, город, садок, хлів і спогади на все життя. Сама виховала двох доньок – Галю і Тетяну. Чоловіка рано не стало, тож усе тягнула сама: і роботу в полі, і дітей, і господарку. Обидві дівчинки виросли хорошими: одна – вчителька, друга – медсестра. Здавалося б, ось воно … Читати далі
Юрко лежав із заплющеними очима. Я знала, що він не спить. Минуло два тижні, як його привезли з обласної лікарні. Але жодного разу в темний час доби він не ввімкнув світло. Настільна лампа стояла на тумбочці непотрібним атрибутом, як ноутбук. Поруч із диваном на підлозі валялися записник і ручка. Чий ще номер телефону він викреслив? … Читати далі
– Ти що, серйозно не візьмеш її до себе? Це ж твоя племінниця, рідна кров! – Ага. Моя. Навіть надто моя. Ольга тримала телефон на відстані витягнутої руки. Безпечна для барабанних перетинок дистанція. Мамин голос у слухавці переходив на високі частоти, перекочувався то в агресивні докори, то в жалісливі маніпуляції. Ольга мовчала. О, їй було … Читати далі
Біда в селі Олександрівка завжди ходить обійнявшись із чутками. А вже коли Настя Кузнєцова, перша красуня на селі, знепритомніла просто посеред крамниці, чутки полетіли швидше за серпневу пожежу в сухому полі. – При надії! – першою здогадалася Петрівна, підхоплюючи бліду дівчину під руки. – Від міського кавалера свого залетіла, окаянна! Настя прийшла до тями, відмахнулася … Читати далі
– Ми з мамою все вирішили! Ти виходиш працювати.! Сестра посидить у декреті за тебе, – сказав Ігор і посміхнувся так променисто, ніби говорив дружині про несподіваний, приємний сюрприз. Ложка випала з руки Рити й з глухим звуком плюхнулася в недоїдену кашу дочки. Та зреагувала блискавично: губи скривилися, брови зійшлися до перенісся, з горла вирвалося … Читати далі