Романович

Чому Аліна пішла від першого чоловіка, вона нікому не говорила, тільки ось життя її після цього круто змінилося. Вона звільнилася з роботи і пішла вчитися на кухаря. Готувати Аліна любила з дитинства: її бабуся з п’яти років привчала до плити, як відчувала, що це стане в нагоді. І кухар з Аліни вийшов непоганий, принаймні, начальство … Читати далі

Коли син привів цю дивну дитину, Ельвіра мало не заплакала. Але не від жалості до хлопчика, хоч виглядав він так собі: волосся як гніздо, аж очей не видно, черевики брудні, одяг явно з чужого плеча, і навіть через об’ємну футболку можна ребра перерахувати. Сльози у неї підступили від образи: скільки вона просила сина приїхати допомогти … Читати далі

Я прокинулася від звуку дзвінка. Годинник на тумбочці показував сьому ранку. Субота. Хто, чорт забирай, дзвонить у таку рань? Діма вже тупав до дверей, бурмочучи щось про “напевно, доставлення”. Я натягла ковдру на голову, сподіваючись трохи поспати, але тут почула знайомий голос. Гучний, з хрипотою. Галина Іванівна, свекруха. А за нею – гомін її сестри … Читати далі

Марта приїхала в місто після весілля, несучи з собою кілька скромних речей і велику надію, що буде щаслива з Назаром – її чоловіком, добрим, уважним, трохи мовчазним, але з щирим серцем. Вони орендували невеличку квартиру, а кожну неділю ходили до його мами в гості. Свекруха, Ганна Іванівна, була жінкою діловою, трохи різкою, з тих, що … Читати далі

– Іро знайомся, це Ельза! – широко посміхаючись, Вадим представив свою собаку молодій дівчині років двадцяти, яка стояла на порозі в блискучих туфлях на десятисантиметрових шпильках, через що була вищою за хлопця майже на голову. – Вона добра і дуже слухняна, тому думаю, що ви порозумієтеся. Хоча, чому думаю. Ельза радісно крутилася біля ніг господаря, … Читати далі

– Ірочко, як же так? Виходить, ти гроші взяла та ще й квартиру вимагаєш? – Не добре це, дівчинко, – зітхнув дядько Петя. – Бабуся ж справедливо все розділила. Батько Ірини та Поліни – високий сивий чоловік – повільно підвівся з місця. – Ірино, – сказав він тихо, але так, щоб всі почули. – Мені … Читати далі

— Мамо, Ілля запропонував мені жити разом, — обережно почала Аня після вечері. — І де ви будете жити? — запитала мама, трохи затримавшись. — У нього є власна квартира. Батько купив її, коли Ілля вступив до інституту. — Ви не поспішаєте? Ще цілий рік до закінчення інституту. А якщо незаплановано… ну..? — Мама вимкнула … Читати далі

– Бабцю Олю, а можна я ще раз пиріжка візьму? – запитав хлопчик у пошарпаній куртці, сором’язливо тримаючи теплий пиріжок із повидлом. – Бери, синочку, бери. Їж на здоров’я, – усміхнулась старенька і ніжно погладила малого по голові. Вона завжди стояла біля автобусної зупинки з кошиком свіжої випічки. Не продавала – просто ділилася. Хто хотів … Читати далі

Світлана жила у місті, мала гарну роботу, двоє дітей і чоловіка. Усе життя крутилось у шаленому ритмі: садочок, школа, офіс, закупи, звіти, секції. Телефон розривався від повідомлень, а календар був розписаний до останнього рядка. – Донечко, ти ж приїдеш до нас на Великдень? – дзвонила їй мама з села, лагідним, трохи втомленим голосом. – Ой, … Читати далі

Марія вже й не чекала щастя, жила собі і вважала своїм обовʼязком просто допомагати людям, таку вже вдачу мала. Вдова, без дітей. Її чоловіка Івана не стало ще десять років тому, і з того часу Марія жила сама. Люди її любили – вона була чесною, щирою, завжди прийде на поміч: то буряки сусідам допоможе виполоти, … Читати далі