– Хороший у вас район, вся інфраструктура поряд. Прямо з дому вийди і вже прийшов. Дитячий садок із вікон видно, школа через двір. – Торговельні центри, театр, дитяча студія, парк, атракціони. Як я заздрю вам. У вашій школі, кажуть, вчителі гарні, вчать, а не просто час відпрацьовують. – Захоплювалася Ольга. – Про вчителів не знаю, … Читати далі
— Квартира їм замала, вечеря несмачна, диван незручний. Може, твоїм родичам ще окремі апартаменти винайняти за мій кошт? Надія опустила ополоник у каструлю і повільно повернулася до чоловіка. Юрій стояв біля кухонного столу, гортаючи щось у телефоні, і навіть голови не підвів. — Мама із Зоряною вже сіли в автобус, — спокійно мовив він, наче … Читати далі
— “Ви тільки послухайте, до чого люди бувають меркантильними! — вигукнула моя колега, демонстративно опускаючи чашку на стіл. — Я просто не можу вкласти це в голову. Дзвонить мені сьогодні вранці Світлана — ми з нею ще з університету дружимо, більше десяти років разом! І каже абсолютно серйозним тоном, що чекає від мене переказу на … Читати далі
Олена повернулася з невеликої пекарні о пів на десяту вечора. Від зупинки до її будинку у спальному районі Черкас було зовсім близько: пройти повз дитячий майданчик із синьою гіркою, кіоск із кавою, завернути між двома дев’ятиповерхівками — і вже видно її під’їзд. Вона зайшла до квартири, поставила сумку на тумбу й одразу почула вимогливе нявчання … Читати далі
— Знаєте, Катерино… Коли купуєш речі — гаджети, одяг, автомобілі, — ти платиш за комфорт і статус. І робиш це легко, бо бачиш матеріальний результат одразу. Але коли купуєш нерухомість, ти платиш фахівцеві не за час, проведений на показі, а за свій спокій, за відсутність ризиків і за те, щоб не втратити все. Це теж … Читати далі
– Ірочко, та немає в мене грошей! Останнє вчора Наталці віддала! Ти ж знаєш, у неї двоє дітей! Зрештою засмучена, Ганна Федорівна поклала слухавку. Те, що їй зараз наговорила дочка, згадувати зовсім не хотілося. – Ну чому так? Трьох дітей із чоловіком виховали, все для них намагалися робити. Усіх у люди вивели! Всі з вищою … Читати далі
— Грошима в хаті повинен розпоряджатися чоловік. Так правильно. Із зарплати залишатимеш собі лише на маршрутку й дрібні витрати, решту віддаватимеш мені, — сказав чоловік, опустивши очі в чашку з охололим чаєм. Він навіть не дивився на неї в ту мить. Сказав це спокійно, буденно, немов оголошував прогноз погоди на завтра або нагадував винести сміття. … Читати далі
Гроші на море ми з чоловіком збирали з минулого літа. Вони лежали в конверті, в шафі. До моменту наших відпусток там мала вже накопичитися пристойна сума. Однак не накопичилася. А все тому, що чоловік мій, Герман, дуже добра людина. Він не може відмовити у грошовій допомозі нікому, хто б не попросив. Родичі це знали. І … Читати далі
— Олю, ну куди ти так поспішаєш? — зітхала мама, похитуючи головою. — Подивися, скільки відходів ти залишаєш! Це ж марнотратство. Вчися чистити картоплю тоненько, акуратно, щоб лише сама тонка шкірочка знімалася. Дитячі науки та мамині настави часом супроводжують нас крізь роки, формуючи уявлення про те, як бути “ідеальною господинею”. Проте реальне життя й знайомство … Читати далі
Життя часом плете свої мережива настільки неквапливо і буденно, що здається, ніби ця рівновага триватиме вічно. Ми з моїм чоловіком Миколою прожили разом тридцять три роки — цифра майже містична, довге людське життя на двох. Усе починалося в далекому студентському гуртожитку, де стіни тонкі, як папір, а взимку доводилося затикати шпарини під вікнами старими рушниками, … Читати далі