Олена розкладала таблетки по комірках тижневого органайзера, коли почула схвильований голос мами з кухні: — Олеже, тільки приїжджай обережно, сусіди не повинні бачити документи… Так-так, все як домовлялися. Рука завмерла над пляшкою з серцевими краплями. — Катю теж привези, нехай подивиться на свою майбутню квартиру. Тільки Олені поки ні слова — пояснимо потім. Таблетка вислизнула … Читати далі
— Ти знову м’ясо з картоплею пересолила, ти на смак-то сама пробувала?! — голос Сергія, низький і стиснутий від злості, розірвав вечірню тишу. Олена мовчки відсунула тарілку вбік. Вона вже давно не сперечалася. Не доводила. Не виправдовувалася. Тільки поглянула на чоловіка втомленим, спустошеним поглядом. — Ти ж знаєш, я з роботи прийшов втомлений, а тут … Читати далі
— Валеро, ти жартуєш? — Дарина дивилася на чоловіка широко розкритими очима. — Чому жартую? Ти взагалі мене чуєш? У нас великі проблеми з податковою. Їх, в принципі, можна вирішити, але потрібно, щоб фірма належала на паперах одній людині. Тоді податки обнуляться, і можна буде видихнути. — Але чому ми повинні розлучатися? — Дарино, ну … Читати далі
— Впізнала? — голос у слухавці був до нудоти знайомим. М’який, вкрадливий, той самий, що колись обіцяв вічність. Я мовчала, дивлячись на візерунки інею на шибці. Дзвінок від колишнього чоловіка, Дмитра, через два роки майже повного забуття — це не до добра. Це завжди прелюдія до якогось прохання. — Анно, не мовчи. Є справа. — … Читати далі
Пенсія… Дивне слово. Микола, який пропрацював тридцять п’ять років на заводі, так і не звик до того, що життя може бути іншим. Тепер не треба підхоплюватися під дзвінок будильника, поспішати на автобус або слухати вказівки майстра. Дні розтягувалися, як стара гумка — повільно і несмачно. — Хліб… — бурмотів він собі під ніс, шаркаючи по … Читати далі
-Мамо, я сьогодні у Вероніки переночую, нам до заліку треба готуватися. Можна? -Добре, але тільки вчасно лягайте спати. -Звичайно, мамочко. -А де Оксана, – запитує батько ввечері, – вже пізно. -Вона пішла до Вероніки переночувати, готуються до заліку. -Мені це не подобається, Любо, що вдома свого немає? Чого шарахатися, щоб більше такого не було. -Ну … Читати далі
– Одна ти будеш. Зріст майже 1,90, вага чимала. Була б худа, то хоч на подіум. А тут! Хто на таку зазіхне? – журилася тітка Катя, дивлячись на Віру. Та стояла біля дзеркала і з ненавистю дивилася на себе. Над нею в школі сміялися. І давали образливі прізвиська. Іншим дівчатам носили портфелі, кликали на побачення, … Читати далі
Аліна сиділа в кріслі бабусі і дивилася на родичів, які зібралися у вітальні. Квартира в центрі, з високими стелями, здавалася занадто великою для цієї розмови. За вікном шуміло вечірнє місто, а тут панувала тиша, яку порушувало лише цокання старовинного годинника на каміні. — Те, що вона в заповіті вказала тільки тебе, ще нічого не означає! … Читати далі
– Людо! Ти вдома? – покликав дружину Василь, увійшовши до квартири. – Я на кухні, – відповіла Людмила. Сьогодні вона прийшла додому раніше і зайнялася приготуванням вечері. Василь роздягнувся, вимив руки і зайшов на кухню. – А чому ти не хвалишся? – запитав він. – Цікаво, а чим це я повинна хвалитися? – здивувалася дружина. … Читати далі
Кришталева ваза розлетілася на осколки, вдарившись об стіну в сантиметрах від голови Андрія. Він навіть не здригнувся — напевно, підсвідомо чекав цього. Фінальної крапки в розмові, яка почалася багато місяців тому, ще до хвороби Михайла. — Йдеш? — голос Марини звучав несподівано спокійно. — Зараз, коли твій син не може навіть встати з ліжка без … Читати далі