— Знаєш, що найстрашніше? — тихо запитала Марина. — Не те, що ти пішов. А те, що ти навіть не спробував боротися разом з нами. А ми впоралися без тебе. І тепер вже не потребуємо тебе
Кришталева ваза розлетілася на осколки, вдарившись об стіну в сантиметрах від голови Андрія. Він навіть не здригнувся — напевно, підсвідомо чекав цього. Фінальної крапки в розмові, яка почалася багато місяців тому, ще до хвороби Михайла. — Йдеш? — голос Марини звучав несподівано спокійно. — Зараз, коли твій син не може навіть встати з ліжка без … Читати далі