Хто це тобі дзвонить у такий час? — поцікавилася Зоряна в чоловіка, помітивши зміну в його настрої. — Каріна, — важко зітхнув чоловік. Він вийшов на балкон, зачинивши за собою балконні двері, і розмовляв із сестрою хвилин п’ятнадцять. Коли він повернувся до кімнати, вигляд у нього був розгублений та винуватий. — Щось трапилося? — тривожно запитала жінка. — Вона приїжджає до нас, — повідомив Остап, уникаючи її погляду. — Буквально за кілька днів. Зоряні ця новина зовсім не сподобалася. Каріна, молодша сестра Остапа, справді з’явилася на їхньому порозі вже за три дні. Щойно двері відчинилися, вона голосно розплакалася і кинулася Зоряні на шию, заливаючи сльозами її домашній халат. — Він залишив мене! — схлипувала вона на весь під’їзд. — Просто зібрав свої валізи і пішов до іншої. Я зовсім не знаю, як тепер жити далі! — Слухай, а давай візьмемо Каріну із собою до моря? Їй же треба розвіятися після такого стресу, — сказав чоловік. Зоряна аж застигла з чашкою в руках. — Тобто як — візьмемо? Остапе, ми ж домовилися їхати вдвох! Я роками чекала на цю відпустку! — Ну вона ж наша родина, їй зараз погано. А ти у нас сильна, в тебе все гаразд. Ти залишишся вдома, а їй треба прийти до тями
Зоряна стояла перед великим дзеркалом у передпокої, розгладжуючи руками нову легку сукню, приміряючи її та посміхаючись власному відображенню. Вона кивнула самій собі: так, усе ідеально, образ вийшов саме таким, про який вона мріяла роками. Жінка готувалася до поїздки до моря. Вперше у своєму житті. Довгі роки вона працювала адміністратором у місцевому історичному музеї, присвячуючи роботі … Читати далі