Uncategorized

— Тітко Женя, ви тільки не хвилюйтеся, будь ласка, але я все знаю. Літня жінка здригнулася, насилу взяла себе в руки, підняла голову і подивилася Ліді прямо в очі. — Про що знаєш, Лідо? — Про те, що ви моя рідна мама. — Давно знаєш? — Давно. — Галя сказала? — Ні, випадково підслухала, коли мама з татом сварилися. Ліда пам’ятала до дрібниць той липневий спекотний день, коли дізналася правду про свою появу на світ

Автор

— Тітонько Женя, здрастуйте, це Ліда, дочка вашої сестри Галини, ви мене, напевно, і не знаєте. У Євгенії Іванівни затряслися руки, миттєво пересохло в горлі, і вона як риба, витягнута з води, лише беззвучно ворушила губами. — Тітонько Женю, ви мене чуєте? — Чую, моя хороша, чую, – прошепотіла вона, насилу вимовляючи слова. — Я … Читати далі

Так, це правда, я покинула лежачу свекруху і поїхала на море. Але, як в тому анекдоті, не покинула, а залишила на сина, не лежачу, а дуже навіть одужуючу і не на море, а на заробітки в Італію. А так все вірно, я нарешті їх всіх покинула самих на себе

Автор

Свекруха мене не просто не приймала, вона мене переінакшувала всі ці роки шлюбу, бо я не достойна на її Василька скаржитися. – Хочеш мати чоловіка, то мовчки, – казала вона мені, – ти на себе подивися в дзеркало, а потім на нього. Він-вчитель! І оте «вчитель» звучало з таким пафосом, ще би зарплата хоч на … Читати далі

Надя привіталася і встала як укопана. А Валера запропонував їй присісти поруч із його бабусею! Була не менше здивована і Тетяна Василівна. Вона посміхнулася: — Який же світ тісний! Ось і велике місто! А кому доля зустрітися, то неодмінно буде зустріч, – уважна директорка одразу помітила в зачісці своєї молодої співробітниці гребінець. Надя вловила її погляд і густо почервоніла. — Сьогодні дивовижний день, – сказала Тетяна Василівна, – зʼявився на світ мій син, батько Валерочки. І ти до нас саме в цей день прийшла. Це добре

Автор

У Надії з дитинства було густе волосся. Усі милувалися її косами. Бабуся казала: —У мене ти вдалася, внученько. От і я не блищала особливою красою, але на мої коси завжди милувалися хлопці. Бережи волосся, ти з ним – особлива… Коли Надя готувалася до іспитів у девʼятому класі, бабуся підійшла до неї і запитала: — Хвилюєшся? … Читати далі

— Хочеш я тобі допоможу піти? Це не боляче, – посміхався він їй, дивлячись в обличчя. Її повіки злегка здригнулися. – Ти втомилася від цього, я теж. Я тобі допоможу, мені розповіли як. — Ви тут? – у дверях палати з’явився лікуючий лікар, – Доброго дня. Мені повідомили, що ви прийшли. Я змінив схему лікування, призначив нові препарати і… — Робіть, що вважаєте за потрібне, – Антон не став слухати лікаря і просто вийшов із палати

Автор

— Що ж ти все живеш, мене мучиш?! – Антон смикнув гнучку трубку крапельниці. Молоденька медсестра увійшла в палату, і Антон швидко встав зі стільця, залишивши зухвалу витівку, немов його застали на місці злочину. — Лікар новий де? — У п’ятій палаті, – відповіла медсестра. — Як вона? — Минулої ночі погано було, але відкачали, … Читати далі

— Ну, що з нього за чоловік, – бурчав тато, – ні руками нічого робити не вміє, ні головою. Напевно, щось подібне чув про мене від свекор і чоловік. Але мої батьки були готові дати грошей нам на перший внесок на квартиру, а свекри – ні. Вони віддали перевагу іншому варіанту – перед самим весіллям Максиму купили машину. — Ну-ну, – посміхнулася моя мама, коли сваха оголосила про їхній подарунок, – жити йому ніде, вкладатися у спільну власність дітей не схотіли, а машина – особиста власність? Хитро, але нерозумно

Автор

— Любий, – кажу чоловікові, – можна я до батьків на машині доїду, погода така мерзенна, дощ іде. Не хочеться стояти на зупинках. Від маленької квартири, яку ми з чоловіком винаймаємо, до моїх мами та тата на машині їхати 40 хвилин. А на громадському транспорті години півтори чи як пощастить – дві пересадки треба зробити. … Читати далі

— Ну в мами завжди був поганий апетит. Вона не любить суп, а від макаронів поправляються. А вона за фігурою стежить. — Дивна дієта, не знаходиш? Кава з тістечком як рідна залітає, а макарони мабуть із ворожого табору, одразу на дупі відкладаються. — Ну перестань! Тобі шкода, чи що? — Ні, але я іноді теж хочу чай попити. Іду з роботи, впевнена, що вдома є солодке, а виявляється, що з солодкого тільки цукор і її нудотні посмішки

Автор

— Дорогі гості, а вам господарі не набридли? – Катя кипіла, немов розігрітий чайник. — А що таке? – здавалося, Зінаїда Петрівна була щиро здивована обуренням невістки. — Вам додому не пора? Начебто ремонт закінчився! — Ну і що? Мені у вас добре! — А ну, швидко зібрала свої манатки і за двері! – Катя … Читати далі

Мама згорнулася клубочком і заснула. А Люба — до лікаря побігла. Запитати, порадитись. Голова була ватяна, хотілося втекти від проблем

Автор

— Ой, я б так не змогла. Людина, наче овоч робиться. Зійти з розуму можна з лежачими хворими! Здавати їх треба у спеціальні місця! І не дивись на мене так! Тварин геть присипляють. І нічого. А ми всі такі гуманні. Ще в якійсь країні людей похилого віку на гору забирають, далеко і там залишають. А … Читати далі

— Що ж мені робити? — А я знаю, що тобі робити?! Ти коли в постіль з ним стрибала, мене не питала: “що мені робити?” — Я на третьому курсі в інституті вчуся заочно. У мене вдома мама і брати ще маленькі. Мені йти нікуди. І Олексій говорив, що ви давно живете як чужі люди. Він просто через дітей із вами живе. — Так?! – Люся відчувала, що її терпінню приходить кінець. – Ти мені номер телефону й адресу свою залиш, я з тобою зв’яжуся

Автор

— Доброго дня, тут Олексій живе?— Так… А ви з якого питання?— Ви його мама?— Я?! Дружина! Дівчино, ви що хотіли?— Він зараз у лікарні, і я не знаю про його стан, мені нічого не кажуть – не належить. Тільки родичам. – верхня губа незнайомки затремтіла. – Можна мені увійти. — Ну проходь. Не розумію, а … Читати далі

– І це все?! – здивовано вигукнула вона. – Та що ти, кохана! – радісно відповів Семен. – Яке там усе! Це тільки початок! Тут посуд і постільна білизна. А тут книжки, свічки. Про всяк випадок. Раптом світла не буде. Ще мило і пральний порошок. Коли всі речі було перенесено, Семен і Олеся стали їх розбирати і розкладати по місцях. При цьому вони звірялися зі списком. Коли все розклали і перевірили, настала ніч. Пора було лягати спати. – Важкий сьогодні день був, – промовив Семен, засинаючи. – Якби ти знала, скільки мені довелося винести всього. Адже поки я речі збирав свої, Ірина постійно поруч була, – фантазував Семен

Автор

Ірина вийшла з кухні й подивилася на годинник. У цей самий час, але з вітальні, вийшов Семен. І виніс звідти ще одну зібрану валізу. Він поставив її поруч з іншими валізами, пакетами, баулами, мішками і коробками, які заповнили весь передпокій. Озирнувся. Перерахував. Дістав із кишені список. Звірився. Ще раз усе уважно оглянув. – Ну? – … Читати далі

Так, це правда, я покинула лежачу свекруху і поїхала на море. Але, як в тому анекдоті, не покинула, а залишила на сина, не лежачу, а дуже навіть одужуючу і не на море, а на заробітки в Італію. А так все вірно, я нарешті їх всіх покинула самих на себе

Автор

Свекруха мене не просто не приймала, вона мене переінакшувала всі ці роки шлюбу, бо я не достойна на її Василька скаржитися. – Хочеш мати чоловіка, то мовчки, – казала вона мені, – ти на себе подивися в дзеркало, а потім на нього. Він-вчитель! І оте «вчитель» звучало з таким пафосом, ще би зарплата хоч на … Читати далі