Uncategorized

Слухай, Оленко, у нас з Андрієм зараз трохи складно. Не вистачає грошей до зарплати, а це ще тиждень. у нас ще й оренду квартири треба оплатити. Чи не могли б ви з Ігорем позичити нам 20 000 гривень? Я поверну, як тільки отримаю зарплату, через тиждень, обіцяю!

Автор

Життя у великому місті, де оренда квартири коштує 15 000 гривень, а моя зарплата становить лише 20 000, змушувало мене ретельно планувати бюджет. Але одного дня я дізналася про зраду чоловіка, і це зруйнувало мій світ. У розпачі я зателефонувала подрузі Марії, з якою ми не спілкувалися кілька місяців. Той день я пам’ятаю, ніби це … Читати далі

Та хто ж тебе там чекає? – казала мама, коли почула, що Світлана вирішила їхати в Польщу. – Он Оленка за Петра виходить, а ти за кордон чогось. – Мамо, не всім же вік біля плити стояти. Я хочу іншого життя. Гроші, досвід… побачу світ, – відповідала Світлана з впертістю у голосі. Світлана поїхала й справді добре влаштувалася: спершу мила посуд у ресторані, потім вивчила мову, закінчила курси і працювала в офісі великої компанії. Вона не хвалилася, але завжди допомагала родині: висилала гроші батькам, передавала речі, і навіть весілля Оленки частково оплачувала. А в Оленки було все так, як вона мріяла: весілля, чоловік Петро, гарне подвір’я, кури, корова, садок

Автор

Оленка й Світлана були рідними сестрами, але такими різними, як день і ніч. Оленка – тиха, домашня, з дитинства любила готувати, поралась на городі, мріяла про весілля в сільській церкві, про дітей і господарство. А Світлана – метка, розумна, завжди тяглася до світу: читала книжки, вчилася, а потім першою в селі зібрала речі й подалася … Читати далі

— Тільки спробуй поїхати зі своїми друзями за місто і залишити мене тут зі своєю матір’ю! Я відразу тоді на розлучення подам і поїдеш жити до неї в село

Автор

— Уявляєш, мама дзвонила, — Ігор, не відриваючись від екрану ноутбука, де миготіли якісь робочі графіки, кинув це в повітря так, ніби повідомляв про прогноз погоди. — На тиждень до нас збирається. Сказала, скучила, гостинців привезе. Олена, яка в цей момент зосереджено намагалася вдягнути нитку в голку, щоб пришити зрадницьки відірваний ґудзик до його, сорочки, … Читати далі

– Ти чув? — звернувся він до кошеняти. — Мене назвали любителем кішок. Ось так справи…

Автор

Під розлогим кущем у зливу сиділо крихітне сіре кошеня, що промокло до кісток. Він тремтів усім тілом, і, побачивши чоловіка, спробував подати голос – рот відкрився, але з нього не вирвалося жодного звуку. Все всередині наче завмерло: холод, знемога, голод. Чоловік глибоко зітхнув. Він повертався додому. Як завжди. Одне й те саме: крок за кроком … Читати далі

– Зараз молодь тільки й думає про те, щоб жити окремо. А як же спадок? А хата? А земля?

Автор

– Ось в нашій родині так заведено: треба все економити – воду, електроенергію, та й взагалі, жінки й діти – це після чоловіка. Тому їсть мій син, після нього ти з його тарілки, а потім ваша майбутня дитина, – заявила мені Марта Степанівна, коли ми вперше приїхали до них у гості. У мене від почутого … Читати далі

– Що?! – А що чули! Я в інтернеті на сайті знайомств оголошення дав: «Шукаю коханця для своєї тещі». І озвався один. Теща сіла навпроти зятя і витріщила очі. – Ви не хвилюйтесь, він чоловік знатний. І за ґратами сидів, як ваш перший чоловік

Автор

Коли В’ячеслав прийшов із роботи, дружина плакала. Теща похмуро гриміла на кухні каструлями. – Знову погиркалися… – Слава втомлено сів за обідній стіл і грізно глянув на тещу. – Вона сама винна! – миттєво відрізала теща. – Матір треба шанувати! І не суперечити їй. Я в неї в гостях, між іншим! – Ви в гостях … Читати далі

— Мамо, ти ж сама все вирішила. Квартира тепер у Каті — нехай вона і допомагає

Автор

Андрій намазував масло на хліб, коли задзвонив телефон. На екрані висвітилося «Мама», і він відчув знайоме стискання в грудях. — Андрію, — голос матері звучав жалібно, з тією особливою інтонацією, яка віщувала прохання. — У мене суглоби розболілися, сама не справляюся з прибиранням. Приїжджай завтра з Оленою — нехай вона у ванній все відмиє, а … Читати далі

— Мамо, у мене погані новини. Вона зблідла. — Щось з Анею? — Ні. Зі мною. — Він зробив паузу. — Мені поставили діагноз. Рак підшлункової залози, четверта стадія. Чашка випала з її рук.

Автор

— Дім, тобі дзвонить твоя мама, — Анна простягнула йому телефон, не відриваючись від переговорів з постачальником риби. — Каже, терміново. Він взяв трубку, продовжуючи переглядати документи. Мати плакала в телефон уже хвилину, перш ніж він розібрав слова. — Дімочку, у Ігорка такі проблеми… Йому терміново потрібні гроші, інакше… — схлипування заглушило решту. — Мамо, … Читати далі

Мамо, нам треба поговорити, – сказала мені донька, не встигла я й поріг переступити. – Ти ж сама бачиш, що нову квартиру краще мені віддати. Ми ж не могли переїхати без тебе, але тепер, якщо ти дозволиш, ми переїдемо в цю квартиру за кілька днів. Мене наче вразило громом, і на якусь мить я не могла нічого сказати. Але донька, здається, не просила, а просто ставила перед фактом: вони хочуть забрати мою нову квартиру, яку я придбала для себе, а мені залишити стару. Я ледве змогла знайти слова, аби відповісти. Проте, не маючи сили відмовити, я просто сказала, що мені потрібно трохи часу, аби все добре обміркувати

Автор

– Мамо, нам треба поговорити, – сказала мені донька, не встигла я й поріг переступити. – Ти ж сама бачиш, що нову квартиру краще мені віддати. Ми ж не могли переїхати без тебе, але тепер, якщо ти дозволиш, ми переїдемо в цю квартиру за кілька днів. Мене наче вразило громом, і на якусь мить я … Читати далі

Світланко, я зараз в стаціонарі, мене вночі привезли сюди. Ігор у відрядженні, зможе приїхати тільки через три дні. Мілану мені ні з ким залишити. Зараз вона у сусідки, але та не буде з нею довго сидіти – всім же на роботу вранці. Дуже прошу тебе допомогти, побудь з нею, ти ж подруга моя, – подзвонила Олена Світлані посеред ночі. – Але ж мені на море їхати завтра, я вже речі збираю, готель оплатила і квитки на руках, я ж так довго мріяла про море, ти ж знаєш, – тихо відповіла Світлана. – Ми тут самі, рідні не маємо близько, надія тільки на тебе – так і знай, – сказала незадоволено подруга. Світлана сумно поглянула валізу і промовила: – Добре, їду вже до тебе, таксі викликай. Про те рішення вона вже сто разів пошкодувала

Автор

Світлана, як і кожна інша людина, мала свій набір переконань та життєві цінності, якими завжди жила. Вона вірно виконувала ролі, які на неї накладали друзі, колеги, а іноді навіть випадкові знайомі. Всі завжди зверталися до неї за порадою чи допомогою, адже були впевнені: Світлана ніколи не відмовить та не підведе. І, головне, не важливо, скільки … Читати далі