За той час, поки Олена росла, у неї змінилися три вітчими. — Ну не сидіти ж мені одній, – говорила Ірина Петрівна доньці. – Адже ти у мене зʼявилась у двадцять років, для себе і не жила, вважай. Олена беззаперечно знайомилася з черговим дядьком Юрою або дядьком Сашком. Поводилася слухняно і ввічливо. А вечорами, вже лежачи в ліжку і дивлячись у стелю, мріяла: «Господи, скоріше б я вже виросла. Як же набридло всім догоджати, відповідати і мовчати! Ось поїду від мами і заживу своїм справжнім життям»
Олена тихо плакала, боячись розбудити Сергійка. Але ж їй здавалося, що запас сліз вона вичерпала ще півроку тому, коли аварія забрала в неї чоловіка, Ігоря. Виявляється, ні. Безробіття, безгрошів’я і безнадійність відкрили в Олені нове слізне родовище. «Що робити? Нікому ми не потрібні», – немов стара вінілова платівка, крутилася в мозку одна й та сама … Читати далі
