Уявляєш, своя власна точка з шаурмою! Це ж вічні гроші! Люди завжди хотітимуть їсти. Я сам стану за прилавок на перших порах, щоб процес контролювати від і до. Буду робити найсоковитішу, найсмачнішу шаурму в місті! Люди в чергу вишиковуватимуться!

— Маринко, ти не повіриш! Це бомба! Просто золота жила! Вадим влетів у кухню, навіть не знявши куртки. Від нього пахло морозним повітрям і дешевою кавою з автомата. Він кинув на стілець теку з якимись паперами та збуджено потер руки, залишаючи на темній тканині мокрі сліди від розталого снігу. Марина навіть не повернулася. Лезо її … Читати далі

Мені є куди піти, не хвилюйся, — відповіла вона, навіть не дивлячись на нього. — А ти можеш прямо зараз дзвонити Тамарі Сергіївні й просити, щоб вона приїхала зварити тобі борщ. Бо більше тобі тут варити нікому

Осінній дощ періщив у вікно восьмого поверху монотонно й безжально, змиваючи з шибок залишки теплого вересня. Аліна сиділа за кухонним столом, не вмикаючи світла, і нерухомим поглядом дивилася на екран відкритого ноутбука. Поруч чахла недопита кава, вкрившись сірою бридкою плівкою. Вона оновила сторінку Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вп’яте. Дані не змінювалися. Вони … Читати далі

Все життя вона думала, що знає свою матір. Цілком звичайну, небагатослівну жінку, яка з усіма труднощами звикла справлятися сама. А сусіди її, виявляється, святою вважали! Мати так і не сказала їм жодного слова. А тепер і не спитаєш…

Таня й гадки не мала, що в матері стільки знайомих. А вони все йшли і йшли до хвіртки – чужі, незнайомі їй люди, яких вона бачила вперше. Вона приїхала першим автобусом із Черкас. Тяглася півтори години і вийшла разом з іншими пасажирами біля дубіївської автостанції. Далі йшла пішки до будинку матері біля колонки на розі. … Читати далі

Мама подзвонила з вокзалу. Вона взяла із собою тітку Надію. Вони вже сіли на приміський автобус. Через сорок хвилин будуть на повороті до нашого масиву. Мені що, самому їм стіл накривати? Я навіть чаю заварити не встигну, бо треба ще бур’ян під парканом виполоти, мама ж одразу помітить! — А чому твоя мама не попередила нас хоча б учора? — Марина відчула, як пальці самі стискаються на пластиковому корпусі телефону. — Чому ви завжди ставите мене перед фактом? — Бо вона не чужа людина! Мама має право приїхати до рідного сина тоді, коли їй зручно! Чи вона повинна дозвіл у тебе питати письмово? Коротше, якщо через годину тебе немає — ми посваримося. Дуже серйозно. У слухавці залунали короткі гудки. Андрій просто кинув слухавку, навіть не дочекавшись її відповіді. Марина повільно опустила руку на стіл. Поряд стояв остиглий чай у керамічній чашці, розкриті теки з накладними та підписами, які треба було ще тричі перевірити. Вона працювала бухгалтером уже сім років і звикла до відповідальності. Але останні три роки її життя перетворилися на суцільне гасіння чужих пожеж. Свекруха, Надія Петрівна, вважала, що молода невістка має цілодобово чекати її вказівок. Якщо свекруха вирішила садити помідори — Марина повинна кидати все й везти розсаду. Якщо захотіла поїхати в гості — невістка має бігти до магазину, закуповувати м’ясо, овочі й стояти біля плити до опівночі

— Якщо ти за годину не будеш на дачі з повними торбами, я скажу мамі, що ти просто зневажаєш усю нашу родину! — вигукнув у слухавку Андрій. Марина відвела телефон від вуха й кілька секунд дивилася на екран. У неї на роботі саме закривався річний звіт. Начальниця відділу щойно попередила, що помилок не пробачить нікому, … Читати далі

Сусід приніс мені 1 відро яблук: через тиждень зажадав те, чого я не чекала

Сусід приніс мені 1 відро яблук: через тиждень зажадав те, чого я не чекала Я перебирала картоплю в сараї, коли почула, як рипнула хвіртка. Сарай у мене невеликий, дощаний, з вузьким віконцем під самим гребенем – я якраз сиділа на перевернутому ящику й пересипала бульби з однієї сітки в іншу, відбраковуючи пошкоджені. Виглянула – і … Читати далі

Не знала вона! — заревіла Тетяна, обходячи стіл і насуваючись на Оксану, як шуліка на курча. — Скромниця наша знайшлася! Мовчазна вівця! Десять років у хаті по кутках никалася, очі долу опускала, святошу з себе ліпила! А сама кігті під серце матері запускала

Сонце тільки-но почало скочуватися за густі яблуневі сади Городища, а в старій, проте добротній хаті Варвари Степанівни вже висів задушливий запах корвалолу, дешевого воску та застарілої родинної неприязні. Похорон відбули вчора. Земля на пагорбі біля старої церкви ще навіть не осіла під вінками зі штучних лілій і чорних стрічок із золотими літерами «Дорогій мамі й … Читати далі

— Мені сет суші. — Гаразд, час очікування орієнтовно 45-55 хвилин, вам пакувати з собою? — Ні, тут! Зараз же тільки 21:25, я все встигну з’їсти!

— Мені сет суші. — Гаразд, час очікування орієнтовно 45-55 хвилин, вам пакувати з собою? — Ні, тут! Зараз же тільки 21:25, я все встигну з’їсти! Вечірній торгово-розважальний центр поступово затихав. Яскраві вивіски магазинів одягу одна за одною гасли, прибиральниці повільно пересували великі миючі машини по блискучій підлозі, а нечисленні відвідувачі поспішали до виходу. На … Читати далі

– Я повернусь, обов’язково повернусь…

До приміщення готелю для тварин зайшов чоловік. Він ніс невелике перенесення. У ньому сидів молодий породистий кіт. Чоловік зупинилася перед одним із порожніх вольєрів. Він відчинив перенесення і хотів дістати звідти кота, але той зашипів і притулився в куток. Чоловік зітхнув. – Тут більше місця, – сказав він коту, але той вилазити не хотів. Чоловік … Читати далі

— У нас у родині прізвища — це взагалі окрема історія, адже дідусь приїхав із Прибалтики, і тепер наш шестирічний Марко вчить однокласників лінгвістиці! Ви уявляєте, син прийшов зі школи й каже: “Мамо, хлопці сміялися, а я їм пояснив, що моє прізвище перекладається як пухнастий!”

— У нас у родині прізвища — це взагалі окрема історія, адже дідусь приїхав із Прибалтики, і тепер наш шестирічний Марко вчить однокласників лінгвістиці! Ви уявляєте, син прийшов зі школи й каже: “Мамо, хлопці сміялися, а я їм пояснив, що моє прізвище перекладається як пухнастий!”  Осінній ранок видався сонячним іпрохолодним. Ірина сиділа за великим обіднім … Читати далі

— Мама може іноді заїжджати, так? Раз квартира тепер простора. — Заїжджати? — Марина підвела погляд від журналу. — У гості, ти маєш на увазі? — Ну так. Посидить, чаю поп’є. Без сорому тепер зможе приїжджати. — Звісно, — погодилася Марина. — Нехай заїжджає…

Марина стояла посеред порожньої кімнати й не могла повірити, що все це тепер належить їй. Квартира бабусі. Та сама, де Марина проводила кожне літо в дитинстві, де пахло яблучним варенням і свіжовипраною білизною. Бабуся пішла пів року тому, тихо, уві сні. Залишила онуці єдине, що мала — двокімнатну квартиру на околиці міста. Оформлення спадщини зайняло … Читати далі