Uncategorized

Та ти на себе в дзеркало подивися! — крикнув син, наступаючи на неї в тісному кухонному просторі. — Яке кохання в шістдесят років?! Це смішно! Це бридко! Ти зганьбиш нас перед усіма! Що сусіди скажуть? Що тьотя Валя з третього поверху скаже? Ось, подивіться, вчителька літератури на старості літ з катушок злетіла, коханця привела

Автор

Дзеркало у передпокої трималося на двох іржавих шурупах ще з тих часів, коли живий був Петро. Воно мало звичку трохи зрізати плечі й надавати обличчю зеленкуватого, консервного відтінку, але того вечора Надія вперше за багато місяців не зважала на оптичні вади старого скла. Вона торкнулася пальцем мочки вуха, де виблискувала тонка срібна сережка — не … Читати далі

Мамо, уявляєш, Остапові нарешті погодили відпустку! — раділа донька. — Ми сьогодні ввечері дивитимемося квитки, а десь у п’ятницю вже можемо бути у вас. Я Маркові ще нічого не сказала, хочу зробити сюрприз, — Юлія говорила швидко, ходячи кухнею з телефоном у руці й усміхаючись сама до себе. На іншому кінці запала пауза. Юлія навіть відійшла від вікна, перевірила екран і знову притиснула телефон до вуха. — Мамо, ти мене чуєш? — Чую, доню. То ви вже цього тижня збираєтеся? А скільки днів плануєте в нас бути? — голос Галини Василівни звучав так стримано, що Юлія одразу перестала усміхатися. — Днів десять, може, трохи більше. Потім хочемо заїхати до Остапових батьків у Тернопільську область. А що сталося? Татові незручно? У вас якісь плани? — Та ні, планів особливих немає. Я просто уточнила. Юлія повільно сіла на табурет. Ще рік тому мама телефонувала мало не щотижня й питала, коли вони нарешті приїдуть, а зараз їй байдуже на них

Автор

— Мамо, уявляєш, Остапові нарешті погодили відпустку! Ми сьогодні ввечері дивитимемося квитки, а десь у п’ятницю вже можемо бути у вас. Я Маркові ще нічого не сказала, хочу зробити сюрприз, — Юлія говорила швидко, ходячи кухнею з телефоном у руці й усміхаючись сама до себе. На іншому кінці запала пауза. Юлія навіть відійшла від вікна, … Читати далі

Галина помітила Марту в оточенні місцевих багатіїв біля самої церковної брами. На ній була розкішна норкова шуба, а на пальцях виблискували масивні персні. Побачивши, що Галина та Андрій прямують до неї, Марта квапливо попрощалася зі співрозмовниками і рушила до припаркованого позашляховика, намагаючись уникнути зустрічі. Але Андрій прискорив ходу і перепинив сестрі дорогу біля самих дверцят автомобіля

Автор

Галина часто згадувала ті роки, коли родина трималася разом тихо і міцно, наче коріння старого яблуневого саду біля батьківської садиби. Після весілля Андрій перебрався до її частини села, де її батьки виділили клапоть землі під забудову. Сестра Андрія, Марта, залишилася жити з матір’ю у сусідньому селі. Тоді відстань між ними вимірювалася лише двадцятьма хвилинами неквапливої … Читати далі

Уявляєш, своя власна точка з шаурмою! Це ж вічні гроші! Люди завжди хотітимуть їсти. Я сам стану за прилавок на перших порах, щоб процес контролювати від і до. Буду робити найсоковитішу, найсмачнішу шаурму в місті! Люди в чергу вишиковуватимуться!

Автор

— Маринко, ти не повіриш! Це бомба! Просто золота жила! Вадим влетів у кухню, навіть не знявши куртки. Від нього пахло морозним повітрям і дешевою кавою з автомата. Він кинув на стілець теку з якимись паперами та збуджено потер руки, залишаючи на темній тканині мокрі сліди від розталого снігу. Марина навіть не повернулася. Лезо її … Читати далі

Мені є куди піти, не хвилюйся, — відповіла вона, навіть не дивлячись на нього. — А ти можеш прямо зараз дзвонити Тамарі Сергіївні й просити, щоб вона приїхала зварити тобі борщ. Бо більше тобі тут варити нікому

Автор

Осінній дощ періщив у вікно восьмого поверху монотонно й безжально, змиваючи з шибок залишки теплого вересня. Аліна сиділа за кухонним столом, не вмикаючи світла, і нерухомим поглядом дивилася на екран відкритого ноутбука. Поруч чахла недопита кава, вкрившись сірою бридкою плівкою. Вона оновила сторінку Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вп’яте. Дані не змінювалися. Вони … Читати далі

Все життя вона думала, що знає свою матір. Цілком звичайну, небагатослівну жінку, яка з усіма труднощами звикла справлятися сама. А сусіди її, виявляється, святою вважали! Мати так і не сказала їм жодного слова. А тепер і не спитаєш…

Автор

Таня й гадки не мала, що в матері стільки знайомих. А вони все йшли і йшли до хвіртки – чужі, незнайомі їй люди, яких вона бачила вперше. Вона приїхала першим автобусом із Черкас. Тяглася півтори години і вийшла разом з іншими пасажирами біля дубіївської автостанції. Далі йшла пішки до будинку матері біля колонки на розі. … Читати далі

Мама подзвонила з вокзалу. Вона взяла із собою тітку Надію. Вони вже сіли на приміський автобус. Через сорок хвилин будуть на повороті до нашого масиву. Мені що, самому їм стіл накривати? Я навіть чаю заварити не встигну, бо треба ще бур’ян під парканом виполоти, мама ж одразу помітить! — А чому твоя мама не попередила нас хоча б учора? — Марина відчула, як пальці самі стискаються на пластиковому корпусі телефону. — Чому ви завжди ставите мене перед фактом? — Бо вона не чужа людина! Мама має право приїхати до рідного сина тоді, коли їй зручно! Чи вона повинна дозвіл у тебе питати письмово? Коротше, якщо через годину тебе немає — ми посваримося. Дуже серйозно. У слухавці залунали короткі гудки. Андрій просто кинув слухавку, навіть не дочекавшись її відповіді. Марина повільно опустила руку на стіл. Поряд стояв остиглий чай у керамічній чашці, розкриті теки з накладними та підписами, які треба було ще тричі перевірити. Вона працювала бухгалтером уже сім років і звикла до відповідальності. Але останні три роки її життя перетворилися на суцільне гасіння чужих пожеж. Свекруха, Надія Петрівна, вважала, що молода невістка має цілодобово чекати її вказівок. Якщо свекруха вирішила садити помідори — Марина повинна кидати все й везти розсаду. Якщо захотіла поїхати в гості — невістка має бігти до магазину, закуповувати м’ясо, овочі й стояти біля плити до опівночі

Автор

— Якщо ти за годину не будеш на дачі з повними торбами, я скажу мамі, що ти просто зневажаєш усю нашу родину! — вигукнув у слухавку Андрій. Марина відвела телефон від вуха й кілька секунд дивилася на екран. У неї на роботі саме закривався річний звіт. Начальниця відділу щойно попередила, що помилок не пробачить нікому, … Читати далі

Сусід приніс мені 1 відро яблук: через тиждень зажадав те, чого я не чекала

Автор

Сусід приніс мені 1 відро яблук: через тиждень зажадав те, чого я не чекала Я перебирала картоплю в сараї, коли почула, як рипнула хвіртка. Сарай у мене невеликий, дощаний, з вузьким віконцем під самим гребенем – я якраз сиділа на перевернутому ящику й пересипала бульби з однієї сітки в іншу, відбраковуючи пошкоджені. Виглянула – і … Читати далі

Не знала вона! — заревіла Тетяна, обходячи стіл і насуваючись на Оксану, як шуліка на курча. — Скромниця наша знайшлася! Мовчазна вівця! Десять років у хаті по кутках никалася, очі долу опускала, святошу з себе ліпила! А сама кігті під серце матері запускала

Автор

Сонце тільки-но почало скочуватися за густі яблуневі сади Городища, а в старій, проте добротній хаті Варвари Степанівни вже висів задушливий запах корвалолу, дешевого воску та застарілої родинної неприязні. Похорон відбули вчора. Земля на пагорбі біля старої церкви ще навіть не осіла під вінками зі штучних лілій і чорних стрічок із золотими літерами «Дорогій мамі й … Читати далі

— Мені сет суші. — Гаразд, час очікування орієнтовно 45-55 хвилин, вам пакувати з собою? — Ні, тут! Зараз же тільки 21:25, я все встигну з’їсти!

Автор

— Мені сет суші. — Гаразд, час очікування орієнтовно 45-55 хвилин, вам пакувати з собою? — Ні, тут! Зараз же тільки 21:25, я все встигну з’їсти! Вечірній торгово-розважальний центр поступово затихав. Яскраві вивіски магазинів одягу одна за одною гасли, прибиральниці повільно пересували великі миючі машини по блискучій підлозі, а нечисленні відвідувачі поспішали до виходу. На … Читати далі