Uncategorized

Золоті осінні хризантеми у кришталевій вазі прикрашали центр столу невеликого затишного ресторану. За столом сиділи четверо. Молодята – шістдесятип’ятирічний Віктор Сергійович, підтягнутий інженер на пенсії, і його ровесниця, Олена Миколаївна, колишній викладач французької мови. А навпроти них розташувалися їхні дорослі діти. Тридцятивосьмирічний Ігор, син Віктора Сергійовича, нервово крутив у руках важкий фужер, а тридцятип’ятирічна Марина, … Читати далі

— Мамо, ну не роби з цього біди, ти ж у нас добра душа, посунься трохи, а ми тут влаштуємося! Саме цими словами рідний син зустрів Надію на порозі її власного житла, коли вона після двох тижнів відсутності просто не змогла відкрити вхідні двері своїм ключем. Замок був зовсім новий, блискучий, чужий. Надія стояла на … Читати далі

— Ти серйозно вважаєш, що я повинна звітувати, на що я витрачаю свої гроші?! Я працюю не для того, щоб ти перевіряв мої чеки та влаштовував допити через нову сукню! — кричала Олена, і її голос, зазвичай м’який, дзеленчав від напруги, мов натягнута струна. Стас стояв навпроти неї, в центрі кімнати, наче монумент правосуддю. Він … Читати далі

Кришталеві келихи тихо дзвеніли в руках гостей, розсипаючи відблиски світла по білосніжній скатертині. Ресторанний зал потопав у пахощах живих лілій та важких солодких парфумів. Скрипаль виводив тягучу, бездоганно вивірену мелодію, а по центру залу стояли винуватці свята. Ярослав тримав за талію Оксану, злегка торкаючись губами її скроні щоразу, коли спалахував фотоапарат. – Поглянь на них, … Читати далі

— Михайле, зберися! Не бурмочи! Ну! Що далі? Знову забув? — голос Тамари Іванівни, різкий і позбавлений будь-якої теплоти, свердлив п’ятирічного хлопчика, який сидів на килимі й з відвертою тугою дивився на свій розкиданий конструктор. Вероніка, влаштувавшись на дивані з книжкою, яку вона вже десять хвилин не читала, відчувала, як напружуються м’язи на її спині. … Читати далі

— Куди ти підеш у сорок п’ять років, Надіє? Кому ти потрібна, крім мене, без копійки за душею? Максим сказав це зовсім спокійно, навіть не відриваючись від екрана свого телефона. Він сидів за широким столом із світлого граніту, пив каву з порцелянової чашки й щиро вірив у те, що говорить. Він не підвищував голосу. Не … Читати далі

— Знімай сережки, Надіє. І браслет теж давай. Занесемо до ломбарду, а за місяць, коли сестрі виплатять перші заробітки, я все викуплю. Ці слова чоловік сказав так буденно, ніби просив передати сіль за обідом. Він стояв у нашій спальні, дивився мені просто в очі й навіть не кліпав. У його погляді не було сорому чи … Читати далі

Два місяці минуло відтоді, як у родині Коваленків не стало пані Оксани. Її чоловік, 63-річний Василь Петрович, залишився сам у невеликому будинку за Тернополем. Майже відразу телефон його сина Романа почав дзвонити по кілька разів на день. Спочатку батько просив привезти продукти, потім кликав полагодити дверцята шафи, ще через день хотів, щоб син просто приїхав … Читати далі

– Приймай рідню, Толіку! – гучний голос Лариси долетів до вух раніше, ніж Тетяна стягнула робочі черевики. У передпокої вже висіла чужа засмальцьована куртка. Пахло сирою шерстю і дешевим тютюном. Тетяна припала плечем до одвірка. Пальці нили, долоні ледве стискалися в кулак. Дванадцять годин за розкрійним столом на меблевому комбінаті давалися взнаки. В горлі дряпало … Читати далі

Ключ у замку повернувся тихо, але внутрішнє відчуття тривоги нікуди не зникло. Поліна стояла в передпокої власної двокімнатної квартири, дослухаючись до тиші. Пахло чужими солодкуватими парфумами з нотами дешевої ванілі та свіжою кавою, яку вона сама не пила вже кілька місяців через тиск. Мати сиділа на кухні, гортаючи барвистий каталог на екрані планшета. Її пальці … Читати далі