Чого ти тут вистоюєш під моїми ворітьми, – засичала одного дня Палажка, помітивши Олену за вербою. – Очі мені муляєш щодня. Немає в тебе свого двору, чи сорому зовсім не маєш. – Вулиця спільна, де хочу, там і стою, – зухвало відказала дівчина, хоча всередині все стискалося від сорому
Осінній вітер з диким свистом ганяв сухе листя по кривій сільській вулиці, коли дев’ятирічна Олена знову сиділа на паркані й дивилася вдалину. Її мати зникла багато років тому, залишивши по собі тільки стару хустку та важкий спогад, а батька дівчинка ніколи й не бачила. Усім у селі верховодила бабуся Варвара, жінка з колючим поглядом і … Читати далі