— Ірино Павлівно, я вам зараз одну річ скажу, а ви послухайте уважно, — її голос був напрочуд спокійний, без найменшого тремтіння, але в цій тихій силі було більше загрози, ніж у будь-якому крику. — А що тут казати? Ти краще мене слухай і запам’ятовуй, як треба правильно все робити для Валерочки мого, а то… — Так я не матуся для вашого сорокарічного сина! А якщо вам не подобається, як ми живемо з чоловіком, то давайте я відправлю його жити до вас! І ви разом будете згадувати, як правильно прати його шкарпетки та готувати йому котлети!
— Супчик, звісно, легенький такий вийшов… — голос Ірини Павлівни був рівним, майже ласкавим, але ложка, якою вона помішувала золотисту рідину в тарілці сина, рухалася з хірургічною точністю, ніби вишукуючи в бульйоні докази злочинної недбалості. — Валерику зараз би понаваристіший, на кісточці. Для сил. — Так, дієтичний, — Світлана, не повертаючи голови, з силою увігнала … Читати далі