У першу ж суботу Галина одягла пальто й узяла сумочку. — Мамо, ти куди це зранку намилилася? — запитала Оксана, виходячи з кімнати в халаті та з горнятком кави. — Мені треба прогулятися, доню. Хочу трохи пройтися на свіжому повітрі. — Та куди ти підеш, на вулиці туман і вогко. Давай я покличу Павла, він тебе на машині підвезе, куди скажеш. Або замовить доставку, якщо треба щось купити. — Ні, люба, я хочу піти пішки. Сама. Оксана подивилася на матір тим особливим поглядом, яким зазвичай дивилася на авторів рукописів, що намагалися виправдати власні помилки: з легким докором і підозрою. Проте сперечатися не стала й повернулася до своїх текстів. Галина вийшла з під’їзду, сіла в автобус і поїхала на околицю. Новий багатоповерховий будинок стояв на самому краю житлового масиву. Ліфт підняв її на тринадцятий поверх із приємним легким гудінням. Галина відімкнула двері й переступила поріг. У кімнаті приємно пахло свіжою шпаклівкою, чистотою і прохолодою. Рівні сірі стіни, пластикове вікно на всю ширину кімнати і невеликий балкончик, на якому якраз вистачало місця для одного маленького стільця
— Тобі що, мало нашої великої трикімнатної оселі, що ти вирішила потайки купити собі житло на тринадцятому поверсі? Саме так, з образою і нерозумінням у голосі, запитала її старша донька, коли випадково довідалася про найбільшу родинну таємницю. А починалося все дуже буденно, з короткого телефонного дзвінка у похмурий четвер, коли за вікном сіявся дрібний осінній … Читати далі