Uncategorized

— Ти що, зовсім здурів? Де Юля?! — Зоя увірвалася у вітальню, очі червоні від сліз. Ілля ліниво підвів погляд від екрана телефона, потягуючись на дивані немов кіт на сонці. — Яка Юля? Про що ти? — Наша донька! Її немає в садочку, вихователька сказала, що ти її забрав годину тому! — Уперше чую. Може, … Читати далі

– Мамо, невже ти справді думаєш, що дорослому чоловікові конче потрібні оці трилітрові слоїки з повидлом і здоровенна торба з пирогами, від яких лопаються шви на сумці? Я заробляю достатньо, щоб зайти в будь-яку крамницю біля будинку й накупити собі всього готового на тиждень наперед, не витрачаючи твоє здоров’я на стояння біля гарячої плити! – … Читати далі

Рідня колишнього приїхала вчити мене родинної совісті. А додому поїхали зовсім з іншим уроком. Я методично складала його шкарпетки в сміттєвий пакет. Кожна пара – як маленька капітуляція перед здоровим глуздом. Ці, в сіру смужку, я дарувала йому на Новий рік. Ці, з діркою на п’яті, він відмовлявся викидати. Тепер усе це летіло в темний … Читати далі

Жовтневий дощ третю добу барабанив по даху старого будинку в селі під Миргородом, перетворюючи город на рідке місиво, а стежки – на слизькі струмки. Пахло мокрим листям, димком із сусідських печей і тією особливою застиглою вогкістю, що приходить  наприкінці жовтня, коли літо вже забуте, а сніг ще не випав. Любов Андріївна затопила піч, поставила на … Читати далі

— Я повертаюся до дружини, вибач, нам треба все це закінчити, — вимовив Назар, приготувавшись до сліз і докорів, але від почутої відповіді у нього просто відібрало мову. — Слава Богу, нарешті! — з щирим полегшенням видихнула молода дівчина й навіть усміхнулася. — А то я вже не знала, як мені звідси вирватися. Назар стояв … Читати далі

Осінній вечір опускався на подвір’я повільно, огортаючи хату густим запахом зів’ялого чорнобривцю та сирої землі. Надія сиділа на низькому ослоні біля печі, оббираючи квасолю. Пальці рухалися звично, стручки тріщали з глухим сухим звуком, а білі зернята сипалися в полив’яну миску. Двадцять два роки вона засинала й прокидалася в цьому домі. Кожна мостина тут була знайома … Читати далі

Валіза стояла у передпокої. Не його валіза – Тимко одразу це зрозумів. Свою він знав: стара, з відірваною блискавкою, мати підмотувала скотчем. А ця була чужою, коричневою, із якоюсь биркою на ручці. З таких речей не дістають. У такі складають. Щоб відвезти. Він стояв на порозі кімнати, не знімаючи куртки, і дивився на цю валізу, … Читати далі

Хуртовина засипала вузькі сільські вулички так щедро, що паркани ховалися під важкими білими шапками. У таку пору життя в селі зазвичай завмирало біля теплих печей, але Надії вибору ніхто не залишав. Їхня власна криниця ще восени замулилася, до чищення руки в господаря так і не дійшли, тому щовечора доводилося торувати стежку через скрипучий перемет до … Читати далі

Осінній дощ безперервно стукав у шибки старої міської квартири, розмиваючи жовті плями ліхтарів за вікном. Тієї середи сім’я Романа та Надії зібралася за скромною вечерею, коли у двері раптово пролунав різкий, тривожний дзвінок. Господар відчинив замок і побачив на сходовому майданчику свою молодшу сестру Галину. Поруч із нею стояла семирічна Софійка, закутана у завелике пальто, … Читати далі

Замок він купив у господарському за чотириста гривень. Звичайний навісний, латунний. Повісив у суботу вранці, а в суботу вдень до хвіртки під’їхали дві машини – як під’їжджали кожних вихідних останні двадцять років. У багажниках було м’ясо, ящик мінералки та надувний басейн для молодшого онука. Анатолій Григорович вийшов до хвіртки, але відчиняти не став. Розмовляли через … Читати далі