Синку, я навіть не знаю, як сказати, — тягнула мати. — Мені тут запропонували одну справу. Дуже вигідну. Треба швидко вирішувати, бо перехоплять. — Яку справу, мамо? — запитав Тарас. — Та там із ділянкою біля хати. Потім розкажу, не по телефону. Але треба фінансова підтримка. Сама я не стягну. Софія тоді підвела очі від книжки: — А що це за підтримка? Свекруха наче тільки тоді помітила, що невістка поруч. — Ой, Софійко, доброго дня. Та ти не хвилюйся, я ж у тебе нічого не прошу. Після тієї розмови Софія запитала чоловіка прямо: — Про які кошти йшла мова? — Та я ще сам не знаю. — Як дізнаєшся — спочатку поговори зі мною. — Звісно
— Переказав мої заощадження своїй матері — тепер пояснюй їй сам, чому повернувся до неї з валізою, — мовила Софія без жодного крику. Ці слова пролунали тихо, без сліз і без дитячих обрах. Саме від цього спокою у передпокої раптом стало затісно. Тарас стояв навпроти своєї дружини у розстебнутій куртці, тримаючи в руках ключі від … Читати далі