Христиночко, золотце, я там на тому екрані щось не те зачепила, дивлюся — а воно саме оформилося, — лагідно проспівала свекруха, поправляючи акуратну зачіску. Вона завжди розмовляла повільно, тим поставленим голосом, яким на шкільних лінійках зачитують накази про відзнаку найкращих учнів. — Дивлюся на ті чудернацькі плоди й думаю: мій же Назарчик у дитинстві так любив усе солоденьке, нехай уже привезуть дітям. А потім глянула на сповіщення — ой, а воно списалося з твого рахунку. Ти вже не картай стару людину, пальці вже не ті, техніка складна. Я тоді тільки знизала плечима. Подумала, що це прикра випадковість, гроші були не надто великі, а починати сварку з порожнього місця мені зовсім не хотілося. Назар тоді навіть зрадів, що мама так легко порозумілася з планшетом. Проте за кілька тижнів ця випадковість перетворилася на чітко налагоджений порядок дій. Клавдія Василівна дуже швидко второпала, як працює система швидкого оформлення. Вона зрозуміла головне: якщо надати кошику потрібного вигляду, кошти списуються самі собою, легко і непомітно для того, хто натискає кнопку. Щоп’ятниці або щопонеділка на мою картку приходили повідомлення про списання коштів. Суми щоразу ставали вагомішими. У переліку замовлених речей уже не було звичайних продуктів щоденного вжитку. Там з’явилися добірні запечені ковбаси вищого ґатунку, слабосолена форель у вакуумі, дорогі тверді сири із тривалою витримкою, упаковки фермерського м’яса для гриля
— Ти чудово знала, що до мене йдуть люди з усього селища, а цей хлопець на подвір’ї мало того, що вимагає гроші з моєї кишені, так ще й висипав під ноги мішок кормових буряків замість моїх делікатесів! Саме цим криком у телефоні розпочався мій звичайний вівторок, хоча ще за день до того я вважалася найлагіднішою … Читати далі