Uncategorized

Пішла від чоловіка (33 роки) рік тому і пошкодувала сто разів. Думала, що знайду собі чоловіка кращого… Місяць тому я не витримала й написала йому: «Може, зустрінемось? Є розмова». Він відповів не одразу. І тут він видав фразу…не дум ала що він такий… « », “ ” , „ “ , ось що я зробила… і довелося піти тієї ж миті…Але в

Автор

Пішла від чоловіка (33 роки) рік тому і пошкодувала сто разів. Думала, що знайду собі чоловіка кращого, але помилилася. Намагалася його повернути… Кажуть, що жінки йдуть від поганих чоловіків. Від тих, хто не працює, кричить або зраджує. Я пішла від хорошого. Від ідеального, якщо дивитися об’єктивно. Мій чоловік, Дмитро, був уособленням стабільності. Програміст, спокійний, домашній. … Читати далі

Таня прийшла до батьків і з порогу сказала. – Тату, це ж твій онук! Ти ж багатий, допоможи грошима! – просила донька.  – У мого онука є свій батько, от нехай він його й утримує! – відповів батько. Таня прийшла додому ні з чим. – Ну що, допоможуть батьки, – запитав Віктор. – Ні, – опустила очі Таня. – Знаєш Таня, нам треба з тобою розлучитися, – раптом заявив Віктор. Таня не розуміла, що відбувається

Автор

Таня прийшла до батьків і з порогу сказала. – Тату, це ж твій онук! Ти ж багатий, допоможи грошима! – просила донька.  – У мого онука є свій батько, от нехай він його й утримує! – відповів батько. Таня прийшла додому ні з чим. – Ну що, допоможуть батьки, – запитав Віктор. – Ні, – … Читати далі

Мамо! Ти хоч розумієш, що ти зробила? — голос Оксани зірвався на хрип. — Ти підписала документи? Просто так, за моєю спиною? Ніна Степанівна не піднімала очей. Вона повільно, майже заворожено, помішувала вівсянку в старій закіптюженій каструльці. — Підписала, — нарешті вимовила мати. Голос її був сухим і рівним, як степова дорога. — Моє житло, Оксано. Моя власність. Маю право розпоряджатися нею так, як велить мені сумління. — Твоє сумління?! — Оксана відкинула сумку на табурет, і та з гуркотом впала. — Трикімнатна квартира в центрі! Ти просто взяла і переписала її на Свєтку? На ту, яка згадує про тебе лише тоді, коли їй треба грошей на черговий кредит? — Світлана — твоя сестра, — тихо зауважила мати. — І їй зараз важче. — Важче?! — Оксана задихнулася від обурення. — А мені легко? Я двадцять років, мамо, двадцять років щосуботи сідаю на цей проклятий автобус і їду до тебе через усю область. Хто возив тобі ліки, коли ти ледь справлялася сама, після недуги? Хто полов твій город у селі, поки Свєтка грілася в Туреччині? Хто вислуховував твої скарги на тиск, на сусідів, на життя? Я! А квартира — їй? Мати нарешті відставила каструлю. Вона повільно повернулася до доньки. — Сідай їсти, Оксано. Ти з дороги

Автор

Над старим Путивлем зависла важка, передгрозова тиша. Місто, що пам’ятало плач Ярославни на своїх мурах, сьогодні здавалося особливо похмурим. Свинцеві хмари чіплялися за верхівки монастирських веж, а повітря було настільки густим від вологи, що його, здавалося, можна було розсувати руками. У квартирі Ніни Степанівни, що на самому краєчку сеймської кручі, панувала така ж важка атмосфера. … Читати далі

— Тату… він б’є мене щодня. Я вже звикла. І в ту секунду я зрозумів, що терпінню моєму кінець

Автор

Тиша в моєму будинку на Полтавщині розірвалася о 2:47. Я прокинувся за секунду до того, як телефон завібрував на тумбочці. Це стара звичка. Двадцять два роки в розвідці залишають по собі рефлекси міцніші, ніж дружба, любов і навіть вік. На екрані світилося лише одне ім’я: Надія. Я не злякався одразу. Страх приходить потім. Спочатку приходить … Читати далі

— Алло? — голос у слухавці був жіночий, чужий і водночас надто впевнений, ніби ця людина вже давно почувалася господинею всього, що колись було Кірі близьким.

Автор

Кіра на мить завмерла, стискаючи телефон так, що побіліли пальці. Вона відразу впізнала цю інтонацію. Не за тембром, ні. За манерою говорити: без зайвих слів, із легким присмаком зверхності. Так говорять люди, які наперед знають, що їм “нічого за це не буде”. — Добрий день, — обережно сказала Кіра. — Це Кіра. Можна тата? У … Читати далі

Жоден магазинний фарш не зрівняється з домашнім. З іншого боку, якщо треба щось дуже швидко зварганити після роботи, то можна брати будь-який. Але я вам щиро раджу м’ясорубку! — Супер! — засяяв чоловік. — Дуже вам дякую за пораду

Автор

— Ти мене вибач, Марино, — якось увечері, ховаючи очі, видав чоловік. — Я зустрів іншу жінку. Давай розлучимося? Марина просто остовпіла. Чого-чого, а такого вона точно не очікувала. Жили вони з Денисом добре. Та що там добре — чудово жили! Звісно, якісь моменти стали не такими яскравими, як п’ятнадцять років тому, а то й … Читати далі

Що ж ти накоїв, Сину? Значить, машину купив, ти дружині своїй? — вицідила свекруха. — Їй купив. А мати твоя на старому Lanos їздить, де пороги вже наскрізь прогнили? Чи мати в тебе вже не людина? Чи я на тебе життя не поклала, поки батька твого рідного не стало? — Мамо, ну що ти таке кажеш? У тебе ж дядько Степан є, він за машиною доглядає, підшаманює її постійно, — почав виправдовуватися Микола, раптом відчувши себе маленьким хлопчиком, який розбив улюблену вазу. — Ми ж сім’я, ми з Оленою давно про це мріяли. — Сім’я? — Тамара Петрівна різко перевела крижаний погляд на невістку, яка саме зайшла в кімнату. — Оця «сім’я» тобі мізки так запудрила, що ти рідну матір перестав помічати? Я для тебе — додаток до квартири, чи як? Микола намагався щось пояснити, заспокоїти її, довести, що він любить матір не менше, ніж дружину. В результаті, аби хоч трохи загасити пожежу роздратування, йому довелося просто так «подарувати» матері значну суму грошей — ніби відкупитися за власний успіх

Автор

Успіх не завжди приходить з гуркотом барабанів чи спалахами феєрверків над головою. Для Миколи він завітав тихо, наче ранковий туман над Десною у рідному Чернігові, де він провів свою юність. Це був той особливий вид тиші, який настає після дворічного марафону безсонних ночей, випитих літрів міцної кави та нескінченних суперечок з колегами-програмістами. На екрані монітора … Читати далі

Оксана сиділа на кріслі в кімнаті і дивилася на килим. Вона не знала, що їй робити. Щойно підтвердилося те, за що вона переживала найбільше в житті! Це було несподівано і нікому не потрібно… -Що ж скаже Євген? – подумала жінка й заплакала. Та йти їй не було куди… Принаймні у цьому місті

Автор

Оксана сиділа на кріслі в кімнаті і дивилася на килим. Вона не знала, що їй робити. Щойно дівчина дізналася, що вона в положенні. Підтвердилося те, за що вона переживала найбільше… Це було несподівано і нікому не потрібно… -Що ж скаже Євген? – подумала жінка й заплакала. В Оксани вже було двоє дітей і третя їй … Читати далі

Оксана сиділа на кухні, втупившись у чашку давно холодного чаю.

Автор

Оксана сиділа на кухні, втупившись у чашку давно холодного чаю. За вікном поволі сідав вечір, а в душі — знову той самий глухий біль. Двері тихо відчинилися. Андрій зайшов, намагаючись виглядати звично. — Ти вже вдома, — кинув він, знімаючи куртку.— Як бачиш, — спокійно відповіла вона, не підводячи очей. Тиша між ними була густою, … Читати далі

— Набридло! Скільки можна?! Кожне свято одне й те саме! — обурився Діма. Вони з Вікою одружилися два роки тому. Спочатку йому подобалося, що вона швидко ставала центром будь-якої компанії. Весела, розкута. Вона не вимагала пояснень, коли він затримувався на роботі, не ревнувала. А потім йому набридло. Кожен вихідний – гулянки. Коли почув, як по телефону вона з однією зі своїх подруг обговорювала новорічне меню, Діма запропонував для різноманітності зустріти Новий Рік удвох, влаштувати романтичну ніч при свічках. — Може, маму запросимо? Вона давно у нас не була, або краще до неї поїдемо. Вона буде рада. Свято ж сімейне… — вмовляв Діма.

Автор

— Набридло! Скільки можна?! Кожне свято одне й те саме! — обурився Діма. Вони з Вікою одружилися два роки тому. Спочатку йому подобалося, що вона швидко ставала центром будь-якої компанії. Весела, розкута. Вона не вимагала пояснень, коли він затримувався на роботі, не ревнувала. А потім йому набридло. Кожен вихідний – гулянки. Коли почув, як по … Читати далі