Uncategorized

Тато зраджував мамі. І брав із собою Ларису на ці походи, щоб було ким прикриватися. Лариса добре пам’ятала задушливу підсобку в продуктовому магазині, де вона сиділа з фломастерами та розмальовкою, поки тато вирішував свої справи. Мама теж не була святою. В іншому сенсі, правда. По-перше, вона наливала в пляшки з-під лимонаду саморобний коктейльчик, а потім … Читати далі

Січневий ранок дихав у шибки крижаним холодом, малюючи на склі візерунки, схожі на італійське мереживо, яке Ганна колись купувала синьйорі Елені. Але там, у Римі, сонце навіть взимку гріло обличчя, а тут, у рідній хаті, було так тоскно, що хотілося вити. — Мамо, нам гроші потрібні, можна ми до тебе сьогодні в гості заїдемо? — … Читати далі

До пологового вона приїхала сама. Холодний вівторок, сірий ранок, старенька маршрутка від вокзалу до обласного перинатального центру у Львові. У руках — невелика сумка, у якій було складено все її теперішнє життя: нічна сорочка, дитячий бодік, документи, зарядка до телефона й теплий, уже трохи кошлатий светр. Ніхто її не проводжав. Ні чоловік. Ні мама. Ні … Читати далі

Увечері вона повернулася додому. У коридорі вже стояли коробки й вузли — Сергій устиг привезти речі матері. Сама Антоніна Павлівна сиділа на кухні й командувала сином, який вішав полицю. — О, з’явилася! — зустріла її свекруха. — А ми тут ремонт затіяли. Вирішили переставити меблі у вітальні, щоб мені зручніше було. І штори ці твої … Читати далі

Але Галина Леонідівна, розігріта власними спогадами, не збиралася зупинятися. Вона говорила охоче, із тією інтонацією людей, яким у дорозі хочеться не просто скоротити час, а ніби залишити після себе слід, поділитися тим, що боліло й що потім дивом загоїлося. — …Отак вона й жила, — зітхнула Галина Леонідівна. — Працювала, вчилася, крутилася. Я ж не … Читати далі

Ніби від того, що вона знову й знову пробіжиться очима по сухих фразах «попередній розрахунок часток», «переоформлення права власності», «ризики оскарження», слова стануть менш реальними. Але вони не ставали. Усе було чітко, холодно й продумано. Борис не «зірвався» в хвилину емоцій. Він будував план. І головне, він будував його так, щоб Анна нічого не запідозрила. … Читати далі

Ранок у Львові зазвичай починався з аромату свіжої кави, що просочувався крізь шпарини старих кам’яниць, але в квартирі на Сихові цей ранок пахнув конфліктом. Сонячне проміння, що пробивалося крізь фіранки, висвітлювало не затишну оселю, а справжнє поле бою. — Мар’яно! Я не зрозуміла, чому в моїй кімнаті досі не протертий пил? — голос Стефанії Богданівни … Читати далі

Вечірня злива нещадно била у вікна старої київської квартири, наповнюючи кухню сірим, пригніченим світлом. Соломія стояла посеред кімнати, відчуваючи, як під ногами хитається земля. Її дихання було уривчастим, а в очах застиг відчай, змішаний із крижаним усвідомленням катастрофи. Вона щойно повернулася з передмістя, де на власні очі побачила те, що зруйнувало її світ. — Мамо, … Читати далі

Пізно ввечері надійшло повідомлення від дочки Діани: “Мамо, привіт, а в нас є такий родич – Геннадій Мельник?” Питання було досить несподіване, хоча Геннадія Алла Ігорівна, звичайно, пам’ятала. То справді був двоюрідний племінник її чоловіка Бориса, син його двоюрідної сестри. Але після того, як не стало Бориса двадцять років минуло. І весь цей час Геннадій … Читати далі

Осінній ранок у передмісті Житомира видався сирим та незатишним. Над річкою Тетерів стояв густий, як кисіль, туман, що обволікав старі хати й притискав до землі золотаве листя дикого винограду. У будинку на околиці, де колись завжди пахло свіжою паляницею та чебрецем, сьогодні пахло тривогою. — Катерино, ти що, геть розум втратила на старості літ? — … Читати далі