— Він інвалід, а тобі всього двадцять, у тебе все життя попереду. — Андрій став інвалідом, рятуючи мене, — крикнула донька й заплакала. — Насте, заспокойся! Він же сам сказав, щоб ти більше до нього не приходила. Андрій не хоче псувати тобі життя. Не хоче, щоб ти його катала на інвалідному візку
— Насте, сядь! — наказала мати. — Розумію, що тобі важко, і мені важко, але треба щось вирішувати. Донька сама розуміла це, але що тут вирішиш. Адже не можна повернути час назад на ці два місяці. Вона сіла. — Я розумію, що ви кохали одне одного… — Мамо, чому ти говориш про це в минулому … Читати далі