– Подаруй мені дачу! – усміхнулася свекруха. – Якщо не погодишся, я буду змушена вживати заходів! Не встигла відповісти, як подав голос чоловік. – Мамо, – сказав Костя, – мамо, заспокойся. Ми все вирішимо. – Все вирішимо, все вирішимо… – пробурчала Раїса Павлівна. – Нічого ви не вирішите! Чоловік запитливо глянув на мене, я знизала […]
– Ігорю, – сказала я, – це ж не будинок. Це… сарай! Він нахабно посміхнувся – Аню, – зять уперше назвав мене просто на ім’я, без по батькові, – все, документи підписані. Обмін зареєстровано. Це тепер ваша власність
– Переїдь у село, – сказала дочка, – а ця квартира нам залишиться. Так буде найкраще для всіх. Я в цей момент розливала по кухлях чай. Моя рука здригнулася, і заварка пролилася на стіл. – Там гарне селище, – подав голос Ігор, зять мій ненаглядний. – Тихо, спокійно. Вам добре там житиметься, правда. Там і […]
– Думаєш, виставиш мене – і все у шоколаді будете? Та кому буде потрібна з двома причепами твоя мавпа?! – Ану пішов геть! – Ганна Вікторівна перегородила йому шлях. – Пішов геть із моєї землі, поки я собак не спустила! – Гаркнула теща
– Ліль, ну ти чого? Я все зрозумів. Квартиру не треба переоформлювати, я не мав рації! І роботу я знайду нову, слово честі! Он, у таксі піду підробляти вечорами… – Ти глянь, мамо! Подивися, що цей… зробив! – Ліля зірвала з плеча трикотажну кофту, мало не вирвавши ґудзика. На блідій, майже прозорій шкірі була пляма […]
Я дивилася в ноутбуці фото готелю, хотіла забронювати номер на нас трьох. Білі балкончики, синє море та зарості зелені вздовж огорожі тішили око та навіювали приємні думки. До відпустки залишалося два тижні.
– Це взагалі не обговорюється, – спокійно сказав Андрій тоном, який не підлягає запереченню. Я дивилася в ноутбуці фото готелю, хотіла забронювати номер на нас трьох. Білі балкончики, синє море та зарості зелені вздовж огорожі тішили око та навіювали приємні думки. До відпустки залишалося два тижні. Я розраховувала провести її зі своєю родиною – чоловіком […]
– Він же не чужий! Хіба ще один малюк завадить, чи об’їсть? У вас же простора квартира і гарний достаток, – заявила Ольга Іванівна.
– Він же не чужий! Хіба ще один малюк завадить, чи об’їсть? У вас же простора квартира і гарний достаток, – заявила Ольга Іванівна. – Хай тоді Галя теж платить, – заперечив Ігор. – Ти що? З власної дочки я гроші братиму? У неї безвихідь! – щиро здивувалася Ольга Іванівна. Ігор до болю стиснув кулаки […]
Зоя Олексіївна готувалася до приїзду доньки, зятя та онуків. Приїжджали не просто так – на ювілей шістдесят років.
Зоя Олексіївна готувалася до приїзду доньки, зятя та онуків. Приїжджали не просто так – на ювілей шістдесят років. Таня, дочка, обіцяла допомогти, коли приїде, але дещо заздалегідь треба приготувати. Холодець, заливне з риби. Зоя зробила фарш, котлети чекали свого часу в морозилці, залишалося тільки парити, смажити. А ще прибирання в будинку затіяла, гості приїдуть, сусіди […]
– Галю, ну ти одяглася нарешті?
– Галю, ну ти одяглася нарешті? – Ну та-а-ту, я зараз! – Галя задумливо одягалася, раз у раз застигаючи з черевиком у руці, щось шепотіла, потім бачила невдоволений погляд батька і починала одягатися швидше. – Ні, це взагалі вже, – Петро роздратовано сів на пуфик у коридорі. – Аліно! Вона спеціально, чи що? Я не […]
– Таню, ти ж квартирку від бабусі отримала, так?
– Таню, ти ж квартирку від бабусі отримала, так? Тетяна насупилась. Тітка Світлана дзвонила рідко, зазвичай на свята, або коли їй щось було потрібно. Судячи з вкрадливих інтонацій, сьогодні був другий випадок. – Отримала, – Тетяна кивнула. – Пів року тому все оформили. – І як там квартирка? Велика? – Двушка. Сорок два метри, у […]
– Передай їй, мамо, що сестри в мене більше нема…
– Ось це буде твоя кімната, розташовуйся, не соромся, – Лілія штовхнула двері й відступила убік, пропускаючи сестру. Інеса завмерла на порозі, притискаючи до грудей потерту дорожню сумку. Маленька кімната з вузьким ліжком біля вікна та старим письмовим столом, який Микола притягнув з балкона спеціально до її приїзду. Шпалери в дрібну квіточку дісталися від колишніх […]
– Та два місяці тільки поживе, – запевняв чоловік. Через рік зовиця забарикадувалася в моїй квартирі і не відчиняла двері
– Скільки ще вона в мене житиме? – Вибагливо запитала я. – Ну… – Артем зам’явся і відвів погляд. – Скільки, Артеме? – продовжила насідати я. – Ну… я не думаю, що довго… – Скільки? Чоловік здивовано глянув на мене. – А ти чого кричиш? – ображено промовив він. – Ти не чуєш мене, ось […]