Мамо, тільки не кажи, що знову сама полізла на другий поверх мити вікна. Я тобі минулого разу що говорила? Подзвони тітці Любі через дорогу, заплати їй, нехай допоможе. Ти вже не дівчина, щоб по сходах із відром бігати. Оксана поставила дорожню сумку просто посеред просторої веранди й почала розстібати куртку. Вона приїхала з Києва ранковим потягом до Вінниці, а звідти ще майже годину добиралася до рідного села. Її мати, сімдесятидев’ятирічна Галина Павлівна, стояла біля кухонного столу й спокійно нарізала домашній сир. Сива коса була зібрана на потилиці, поверх теплої кофти — старенький фартух із дрібними волошками. — Не бігала я нікуди. Два вікна протерла й спустилася. У моїй хаті вже скоро без дозволу доньок і двері відчинити не можна буде. — Не жартуй. Я серйозно хвилююся. Я живу далеко, а хто ближче, нехай допомагає тобі. Батьківський будинок і справді був добротний: два поверхи, велика веранда, п’ять кімнат, світла кухня, ванна, проведена вода, новий котел
— Мамо, тільки не кажи, що знову сама полізла на другий поверх мити вікна. Я тобі минулого разу що говорила? Подзвони тітці Любі через дорогу, заплати їй, нехай допоможе. Ти вже не дівчина, щоб по сходах із відром бігати. Оксана поставила дорожню сумку просто посеред просторої веранди й почала розстібати куртку. Вона приїхала з Києва … Читати далі