14 Лютого, 2026
– Допоможи, Боже! Мама хворіє. Крім неї у мене нікого немає. Зроби так, щоб вона одужала. У мами немає грошей на ліки
Uncategorized

– Допоможи, Боже! Мама хворіє. Крім неї у мене нікого немає. Зроби так, щоб вона одужала. У мами немає грошей на ліки

Хлопчик прокинувся від стогону матері. Підійшов до її ліжка: – Мамо, тобі боляче? – Матвійчику, принеси водички! – Зараз, – кинувся на кухню.Через хвилину повернувся з повною кружкою: – На, мамо, пий!Пролунав стукіт у двері. – Синку, відчини! Напевно, бабуся Ніна прийшла. Зайшла сусідка, тримаючи в руці велику чашку. – Як ти, Маріє? – доторкнулася […]

Read More
– Синку, ти взагалі, чи що? У нас чотирикімнатна квартира в елітному будинку, і ту сюди приведеш дівку, у якої батьки на заводі працюють?!
Uncategorized

– Синку, ти взагалі, чи що? У нас чотирикімнатна квартира в елітному будинку, і ту сюди приведеш дівку, у якої батьки на заводі працюють?!

– Синку, ти взагалі, чи що? У нас чотирикімнатна квартира в елітному будинку, і ту сюди приведеш дівку, у якої батьки на заводі працюють?! Микола забіг у квартиру і з порога вигукнув: – Мамо, ми з Ганною збираємося подати заяву в ЗАГС! Настрій у його матері Марини одразу зіпсувався. Адже вона мати і син має, […]

Read More
Мамо, нам терміново потрібні гроші. Це питання нашого майбутнього статусу, — розпочав син, який прийшов до матері, навіть не роздягаючись. Соломія повільно опустила руки. — Добрий вечір, Несторе. Що трапилося? — Мамо! Ярина вважає, що наш нинішній інтер’єр — це вчорашній день. Нам потрібно зробити студію, знести стіни, встановити панорамні вікна. Це коштує величезних грошей. Нам потрібно триста тисяч. Терміново. Соломія Марківна відчула, як у грудях щось стислося. Вона виховувала Нестора сама після того, як чоловіка не стало. Працювала на трьох роботах, віддавала останнє, щоб він мав найкращу освіту. І ось він стоїть перед нею — успішний менеджер, який просить гроші на ремонт, знаючи, що її пенсія — це лише крихти. — Несторе, ти ж знаєш, що в мене немає таких вільних коштів. Я отримую шість тисяч гривень. — Ой, мамо, не треба цих казок про бідність! Я знаю про твій депозит. Той, що батько залишив, і той, що ти все життя по копійці складала. Тобі навіщо ті гроші? На поминальний обід? Так тобі ще жити й жити! — Це моя «подушка безпеки» на випадок недуги і старості, сину. Я не можу залишитися зовсім без нічого. Нестор образився і пішов. Мати довго сумувала, картала себе, що відмовила єдиній дитині, а потім, несподівано, на її порозі з’явилася сваха, яку вона 100 років не бачила
Uncategorized

Мамо, нам терміново потрібні гроші. Це питання нашого майбутнього статусу, — розпочав син, який прийшов до матері, навіть не роздягаючись. Соломія повільно опустила руки. — Добрий вечір, Несторе. Що трапилося? — Мамо! Ярина вважає, що наш нинішній інтер’єр — це вчорашній день. Нам потрібно зробити студію, знести стіни, встановити панорамні вікна. Це коштує величезних грошей. Нам потрібно триста тисяч. Терміново. Соломія Марківна відчула, як у грудях щось стислося. Вона виховувала Нестора сама після того, як чоловіка не стало. Працювала на трьох роботах, віддавала останнє, щоб він мав найкращу освіту. І ось він стоїть перед нею — успішний менеджер, який просить гроші на ремонт, знаючи, що її пенсія — це лише крихти. — Несторе, ти ж знаєш, що в мене немає таких вільних коштів. Я отримую шість тисяч гривень. — Ой, мамо, не треба цих казок про бідність! Я знаю про твій депозит. Той, що батько залишив, і той, що ти все життя по копійці складала. Тобі навіщо ті гроші? На поминальний обід? Так тобі ще жити й жити! — Це моя «подушка безпеки» на випадок недуги і старості, сину. Я не можу залишитися зовсім без нічого. Нестор образився і пішов. Мати довго сумувала, картала себе, що відмовила єдиній дитині, а потім, несподівано, на її порозі з’явилася сваха, яку вона 100 років не бачила

Вечірній Київ повільно розчинявся в бурштиновому світлі ліхтарів. Соломія Марківна, жінка з м’яким поглядом і сталевим характером, який вона загартувала за тридцять років викладання математики в гімназії, сиділа на своїй затишній кухні. Вона саме розливала по тарілках запашний бограч — страву, яку її єдиний син обожнював з дитинства. Раптовий дзвінок у двері був надто різким […]

Read More
Рекс гарчав і копав, копав і гарчав. Сніг летів фонтаном. – Рекс, я кому сказав!..Що за …?Михайло підійшов ближче. І тут він побачив, як зі снігу показалася сумка. Рекс вчепився за неї зубами й потяг.– Стій! Руки самі потяглися до блискавки. Серце закалатало швидше – чи від холоду, чи від передчуття…Розстебнув і …
Uncategorized

Рекс гарчав і копав, копав і гарчав. Сніг летів фонтаном. – Рекс, я кому сказав!..Що за …?Михайло підійшов ближче. І тут він побачив, як зі снігу показалася сумка. Рекс вчепився за неї зубами й потяг.– Стій! Руки самі потяглися до блискавки. Серце закалатало швидше – чи від холоду, чи від передчуття…Розстебнув і …

Михайло йшов сквером, щулячись від колючого вітру. Грудень видався злим – таким, що навіть горобці сиділи насупившись, ніби скривджені на весь білий світ. – Рекс, давай швидше! – крикнув він вівчарці, що носилася між кучугурами, задерши морду і принюхуючись до чогось тільки їй зрозумілого.  Пес навіть вухом не повів. Продовжував рити сніг, ніби там закопаний […]

Read More
– Я залишаюся жити у тебе весь тиждень і обіцяю доглядати за тобою, як за рідною матір’ю! Я буду твоєю доглядальницею, годувальницею і поїлкою, тільки одужуй
Uncategorized

– Я залишаюся жити у тебе весь тиждень і обіцяю доглядати за тобою, як за рідною матір’ю! Я буду твоєю доглядальницею, годувальницею і поїлкою, тільки одужуй

Сьогодні я захворіла. Прокинулася вранці – температура і нудить мене. Зателефонувала на роботу, відпросилася. Лягла і лежу.Дзвонить моя найкраща подруга Діана. Жінка неосяжної душі і тіла, у якої сто десять кілограмів посмішки і серце доброї дитини. – Салют, Стеллочка! – каже Діана. – Як з планами на вечір? Куди підемо, що будемо пити, кого на […]

Read More
– Сестро, май совість, нам гроші потрібні! – Нахабно заявив брат, та спіймав облизня
Uncategorized

– Сестро, май совість, нам гроші потрібні! – Нахабно заявив брат, та спіймав облизня

А почалося все так чудово… Достеменно пам’ятаю той день, коли я купила котедж. Осінь, у повітрі пахло прілим листям, я стояла на порозі, стискаючи в кишені пальто холодну зв’язку металу, і думала про бабусю Люду. Завдяки їй я стала власницею заміського будинку. Отримавши у спадок двокімнатну квартиру в спальному районі, я її продала і тепер […]

Read More
Олено, сподіваюся, ти не забула, що завтра о другій ми чекаємо вас на обід? Голос Ганни свекрухи у слухавці звучав не як запитання, а як наказ, що не підлягає оскарженню. Олена притиснула телефон до вуха плечем, продовжуючи заповнювати таблицю в ноутбуці. — Добрий вечір, Ганно Йосипівно. На жаль, завтра я не зможу бути. У мене професійний інтенсив з графічного дизайну, він триває всі вихідні. — Який ще інтенсив? — голос свекрухи став тсердитим. — У нас родинна традиція. Ми збираємося за цим столом ще відтоді, як мій Ігор був дитиною. Це святе! — Традиції — це чудово, коли вони приносять радість усім, а нет лише вам, — м’яко відповіла Олена. — Але цього разу моє навчання в пріоритеті. Це важливо для моєї кар’єри. — Кар’єра! — пирхнула свекруха. — Жінка має думати про затишок, а не про кар’єру. Роман приїде, Наталя з дітьми будуть. А ти знову демонструєш свою гординю? Олена зітхнула, стала думати, що ж сказати свекрусі, бо чудово знала, що задумала та
Uncategorized

Олено, сподіваюся, ти не забула, що завтра о другій ми чекаємо вас на обід? Голос Ганни свекрухи у слухавці звучав не як запитання, а як наказ, що не підлягає оскарженню. Олена притиснула телефон до вуха плечем, продовжуючи заповнювати таблицю в ноутбуці. — Добрий вечір, Ганно Йосипівно. На жаль, завтра я не зможу бути. У мене професійний інтенсив з графічного дизайну, він триває всі вихідні. — Який ще інтенсив? — голос свекрухи став тсердитим. — У нас родинна традиція. Ми збираємося за цим столом ще відтоді, як мій Ігор був дитиною. Це святе! — Традиції — це чудово, коли вони приносять радість усім, а нет лише вам, — м’яко відповіла Олена. — Але цього разу моє навчання в пріоритеті. Це важливо для моєї кар’єри. — Кар’єра! — пирхнула свекруха. — Жінка має думати про затишок, а не про кар’єру. Роман приїде, Наталя з дітьми будуть. А ти знову демонструєш свою гординю? Олена зітхнула, стала думати, що ж сказати свекрусі, бо чудово знала, що задумала та

— Олено, сподіваюся, ти не забула, що завтра о другій ми чекаємо вас на обід? Голос Ганни Йосипівни у слухавці звучав не як запитання, а як судовий вирок, що не підлягає оскарженню. Олена притиснула телефон до вуха плечем, продовжуючи заповнювати таблицю в ноутбуці. П’ятничний вечір у зазвичай обіцяв спокій, але тільки не тоді, коли на […]

Read More
Катю, ми ж рідня! Я на тебе розраховувала! – Благала Світлана
Uncategorized

Катю, ми ж рідня! Я на тебе розраховувала! – Благала Світлана

– Катю, ми ж рідня! Я на тебе розраховувала! – Благала Світлана Катя та Савелій вже два місяці живуть у своїй новій квартирі. На перший внесок збирали довго, зате взяли одразу трикімнатну в новому будинку. Зробили ремонт, купили найнеобхідніші меблі, дещо перевезли з селища, з квартири батьків. Звісно, не нове, але спочатку, поки не накопичать […]

Read More
Виховали скнарою…
Uncategorized

Виховали скнарою…

– О боже… Вісімдесят шість тисяч? На це? Поліно, ти не ображайся, але тільки зуби Анжеліною Джолі тебе не зроблять. – Краще б матері допомогла чи, он, племінниці на форму підкинула… Світлані довелося кредит взяти, щоб Софію до школи зібрати. То хоч на діло, а ти так, стоматологів годуєш… – махнула рукою баба Зіна. – […]

Read More
– І що я маю написати? – Запитав батько. – Тільки те, що ти зараз сказав, – що ви віддаєте квартиру Вікторії, а вона за це доглядатиме вас. А до мене із цього приводу жодних претензій не буде. Напишеш? – Якщо я це напишу, ти більше не згадаєш про квартиру? – Не згадаю, – підтвердила Арина
Uncategorized

– І що я маю написати? – Запитав батько. – Тільки те, що ти зараз сказав, – що ви віддаєте квартиру Вікторії, а вона за це доглядатиме вас. А до мене із цього приводу жодних претензій не буде. Напишеш? – Якщо я це напишу, ти більше не згадаєш про квартиру? – Не згадаю, – підтвердила Арина

Арина приїхала до рідного міста лише на три дні – на ювілей батька. Приїхала вдруге за пів року – минулий візит був із сумного приводу – похорон бабусі. Саме тому ювілей не відзначали широко, як планували спочатку – у ресторані, із запрошенням безлічі гостей. Зібралися по-домашньому, у квартирі батьків, найближчі. Привітали батька, згадали бабусю. Коли […]

Read More