— Ти взагалі колись почнеш думати своєю головою? Чи так і сидітимеш у мене на шиї? Софія грюкнула дверцятами шафки. На полиці дзенькнули чашки. Наталя повільно поставила чай на стіл. — На шиї? Мамо, я вже четвертий рік живу окремо. — От саме! Живеш собі, а я тут як хочеш! — Я приїхала. Продукти привезла. … Читати далі
— До неділі всі слоїки мають стояти під ковдрою. Так що постарайся, невістко! І щоб жодного кілограма не пропало, бо я тоді з Ярослава все вирахую! Мирослава завмерла посеред коридору з чашкою ромашкового чаю. — Добрий вечір. А що, власне, відбувається? — Ярославе, став біля вішалки! — Варвара Степанівна навіть не повернула голови. — І … Читати далі
— Невістко, не будь жадібною. Віддай мені або перстень, або браслет. Тобі що, одного подарунка мало? Оксана глянула на свекруху, потім — на відкриту коробочку в її руках. — Ви зараз серйозно? — А що тут такого? Мій син заробив. Міг би й про матір подумати. Ще годину тому Оксана стояла на цій самій кухні … Читати далі
– Завтра приїжджає моя мати. Вона житиме з нами, – сказав Віктор, не відриваючись від телефона. Я стояла біля плити й помішувала борщ. Ложка завмерла в руці. – Що ти сказав? – Мама приїжджає. Завтра вранці. Я вже купив їй квиток. – І житиме з нами? Він нарешті підняв очі. – Олено, їй важко самій … Читати далі
— Поклади сукню на місце. Катерина озирнулася від відчиненої шафи. — Аж злякалася. Ти чого так підкрадаєшся? — Це моя спальня, Катю. Я тут не підкрадаюся. — Та я на хвилинку. Мені ввечері вийти нема в чому. Ганна подивилася на сукню в її руках. Нову. Ще з етикеткою. — Я востаннє прошу: не бери моїх … Читати далі
Ліза стояла біля вікна й пальцем розтирала пляму на склі. За вікном мрячив дощ. У передпокої грюкнули двері. — Дочко, йди сюди! — гукнув батько. Вона вийшла з кімнати. Поруч із ним стояла незнайома жінка, а за її спиною — дві однакові на вигляд дівчини. — Знайомся, це Наталя, — сказав батько. — Тепер вона … Читати далі
— Невістко, ключі від кросовера віддаси Софії. Андрієві на роботу зручніше метро, а дівчині зараз кожна хвилина дорога. Олена Петрівна підсунула до мене тарілку із сирниками. Наче щойно запропонувала сметани, а не розпорядилася моєю машиною. — Ні, не віддам. Софія опустила очі в телефон. Андрій завмер із ложкою над тарілкою. — Що значить «не віддам»? … Читати далі
Останню котлету Ольга зняла зі сковороди о пів на п’яту. До робочого дзвінка залишалося десять хвилин. Вона швидко розім’яла картоплю, нарізала салат і написала чоловікові: — Вечеря готова. Після занять одразу додому. Я звільнюся близько шостої. Андрій відповів: — Добре, заберу дітей і поїдемо. Ольга накрила каструлю кришкою. Вісім великих котлет на чотирьох. Може, навіть … Читати далі
— Олю, ти хоч розумієш, що робиш? Тобі сорок, синові двадцять два, а ти вже із семирічною онукою по магазинах ходиш? Любов Степанівна говорила так голосно, що жінка біля полиці із зошитами обернулася. Марічка міцніше стиснула мою руку. — Тихіше, будь ласка. Дитина поруч. — Та я ж за тебе переживаю! Це що, Богдан таки … Читати далі
— Мамо, які танці? Які процедури для обличчя? Я пів року надсилаю тобі гроші на крапельниці! — Оксанко, не кричи… — А як мені говорити? Я всю дорогу думала, де позичити на твою операцію. А ти з театру повертаєшся! Мати стояла біля дверей у новій сукні, з укладеним волоссям і тоненьким шовковим шаликом у руках. … Читати далі