— Знаєш що, Романе? Якщо на їжу йде забагато грошей, я можу взагалі перестати ходити до крамниці. Чоловік підвів очі від телефона. — Ну навіщо одразу крайнощі? Я просто прошу бути ощадливішою. — Що саме не купувати? — Марто… — Ні, скажи. Сир, який ти просиш? Каву, бо інша тобі гірчить? М’ясо до вечері? — … Читати далі
— Це ти зруйнувала нашу родину! Іди куди хочеш, раз ти така доросла! Мати виставила на сходовий майданчик спортивну сумку з Лізиними речами й зачинила двері. — Мамо! Зачекай! Замок клацнув. Ліза залишилася на сходах у робочій футболці магазину. Вона навіть не встигла переодягнутися після зміни. А ще два місяці тому все почалося зі звичайної … Читати далі
— Любочко, ти тільки не хвилюйся, я все владнала! У суботу зранку приймеш моїх дівчат. І щоб гарно, по-сімейному. Ну, тобто задарма. Люба завмерла з пляшкою бальзаму в руці. — Що ви владнали? — Та день краси! Софія Степанівна, Ганна, дві мої сестри, Марія і я. Нас шестеро. До обіду впораєшся? — Світлано Василівно, завтра … Читати далі
— Ігоре, я в п’ятницю, мабуть, затримаюся. У нас корпоратив, пам’ятаєш? Вероніка скидала пальто, притримуючи плечем телефон. Ігор стояв біля плити й помішував щось у пательні. — Пам’ятаю. У ресторані біля набережної? — Так. Початок о сьомій, але ми збираємося трохи раніше. — Добре. Тільки нагадай ближче до п’ятниці, щоб я нічого не планував. — … Читати далі
— Відчиняй! Чуєш мене? Я знаю, що ти вдома! Дарина здригнулася й мало не впустила лопатку. На пательні шкварчала остання порція оладок. За дверима знову загупали. — Дарино! Не вдавай, що не чуєш! Вона вимкнула плиту, витерла руки рушником і пішла в передпокій. Ручка вхідних дверей сіпнулася раз, удруге. — Добрий вечір, Маріє Петрівно. Навіщо … Читати далі
Дарина була моєю похресницею. А виявилася ріднішою за рідного сина. Тільки зрозуміла я це не відразу. У Загвізді я прожила все життя. Наш із Миколою будинок стояв біля річки: колоди потемніли від вогкості, ґанок рипів, зате сам будинок був міцний. Даринку привезли до нас зовсім маленькою. Тієї весни її батьки розбилися на машині: дорога була … Читати далі
— Теща тут командувати не буде. Я для своєї сім’ї хату будував, Лесю. Для своєї. Анатолій поклав ложку біля недоїденої вечері. Тихо, навіть обережно. Леся воліла б, щоб грюкнув. Тоді можна було б розсердитися у відповідь, а так вона бачила тільки його потріскані руки й опущені плечі. — А я тобі хто? Не сім’я? — … Читати далі
— Мамин ювілей оплатимо з твоїх заощаджень, — сказав Олег і спокійно відкусив тост. Інна саме мила склянку. Та вислизнула з пальців і дзвінко стукнулася об раковину. — Що? — Мамі наступного місяця шістдесят. Треба зібрати всю рідню, замовити ресторан, купити подарунок. Вона хоче золоті сережки зі смарагдами. Він запив тост кавою й додав так … Читати далі
— Мамо, хай той Михайло забирається з нашої хати. Він нам чужий! Орися притиснула телефон до вуха. — Що ти сказав? — Ти добре чула. Оксана вагітна, їй спокій потрібен. А він кашляє, чоботами гупає, димом тягне. Ми літню кухню хочемо під баню переробити. Він там зайвий. — Юро, він там живе. — Отож. Хай … Читати далі
— Тільки не кажи, що там знову посуд. Андрій поставив важку картату сумку на підлогу й сперся долонею об стіну. Четвертий поверх без ліфта після ранкового рейсу на автовокзал давався взнаки. — Дай хоч віддихатися. — Я тебе просила їхати по це о шостій ранку? — Мама передала. Що я мав — залишити водієві? Наталка … Читати далі