Future Investments

Я різко, майже по-хамськи, зав’язувала йому стрічки фартуха й бачила, як нервово сіпається його щока. Позаду надривалася свекруха, притискаючи долоні до грудей, а в кухні стояв густий запах борщу, який я зварила ще зранку — за своїм давнім, перевіреним роками рецептом, тим самим, за який мене завжди хвалили. — Іро, ти це серйозно? — голос … Читати далі

Банка була важка, крижана й припорошена пилом. Крізь мутне товсте скло, затягнуте роками кухонного диму, ледь просвічувало щось темне — ніби старе повидло або зацукрована вишня без кісточок. Я стягнула її з верхньої полиці старого серванта, дмухнула на кришку, закатанну ще радянським ключем, і закашлялася від їдкого пилу. — Андрію, тримай, бо впущу на голову, … Читати далі

— Якщо ти зараз зачинеш двері перед моїми дітьми, то ти мені більше не брат, ти зрозумів? — у слухавці голос невістки лунав так дзвінко, що Оксана, стоячи біля плити, розібрала кожне слово. Вона навіть не зрушила з місця. Суботній ранок тільки починався, чайник ще не встиг закипіти, а спокій у їхньому домі вже розсипався … Читати далі

– Я твої смереки під корінь спиляю, бо мені тут місце під вантажівку потрібне! – кинув Сергій і з гуркотом поставив бензопилу на дерев’яний ґанок. Катерина так і завмерла з оцинкованим відром біля бочки з дощовою водою. – Зачекай, Сергію, – сказала вона, ставлячи відро на сходи. – Що це ще за новини? Які дерева … Читати далі

Моя зовиця Оксана безтактно зсунула обробну дошку майже до самого краю стільниці, ніби спеціально випробовувала межі мого терпіння. «Щедрість, — заявила вона, — це ж саме те, що так чудово згуртовує родину! Тому я й вирішила зібрати всіх наших у вас під дахом. Буде справжній великий банкет!» Я застигла з ножем над солодким перцем і … Читати далі

Того вечора Сергій так і не прийшов додому. Ірина навіть не подумала йому телефонувати. Вона спокійно поставила тарілку з вечерею в холодильник, накрила її плівкою і лягла спати. Зверху гупали сусіди, за стіною голосно мовчав телевізор, а вона дивилася в стелю й рахувала тріщини. Дійшовши до сорока семи, провалилася в тривожний сон. Він з’явився лише … Читати далі

— Ірино, я знаю, що ти вдома, відчини мені, будь ласка, я просто постою тут і нікуди не піду. Цей голос під моїми вхідними дверима не сплутаєш ні з ким у світі. Голос людини, яка знала про мене все від першого курсу гуртожитку й до тієї весни, коли вирішила, що моє щастя їй пасуватиме значно … Читати далі

— Тобі сорок сім, Олеже, яка ще двадцятидев’ятирічна дівчина, ти ж їй майже в батьки годишся? — спитала я, дивлячись йому просто в очі, поки він перекладав сорочки з нашої спільної шафи у велику дорожню сумку. — Вона доросла людина, Лесю, і бачить у мені справжнього чоловіка, а не просто того, хто закриває побутові дірки, … Читати далі

— Кішки в нашому домі не буде! Або ти позбудешся цієї тварини, або сюди більше не повернешся ні ти, ні вона. Андрій застібав куртку біля вхідних дверей і навіть не дивився на дружину. Він просто перевіряв кишені: документи, старий телефон із потрісканим екраном, зв’язка ключів на важкому металевому кільці. Олена стояла в проході між кімнатою … Читати далі

Ірина стояла біля плити, не повертаючись до дверей, і сердито мішала кашу, ніби саме вона була винна в усьому, що відбувається. За спиною спершу повисла тиша, а потім долинув важкий зітх. Не просто зітхання, а ціла маленька сцена: довга, скривджена, з натяком на вселенську несправедливість. Ірина знала цей звук до дрібниць. Він означав: “Я тут, … Читати далі