Батька не стало в листопаді. Дарина ще довго пам’ятала той день і той запах у палаті: ліки, волога тканина і щось таке, що й словами не передаси. Батько стиснув їй руку, перевів погляд на Олену та Богдана і тихо мовив: – Тримайтеся купи. Ви – це все, що в мене є. Заради вас я й … Читати далі
«Мене в дитинстві ти сварила, а онучці все дозволяєш!» — ображалася на матір доросла донька — Та дивно це все, мамо, — Лєра стояла посеред кухні, взявши до рук коробочку з малиною, яку Ніна щойно купила для онучки. — Я тебе не впізнаю. Мене ти виховувала зовсім по-іншому! Тримала, можна сказати, в їжакових рукавицях. Я … Читати далі
Крістіна несподівано з’явилася на порозі — з тією самою легкою усмішкою, що й минулого разу. Куртка була розстібнута, в руках — пакет, з якого стирчав заєць із обгризеним вухом і якісь сині штани. Поруч із нею, міцно вчепившись у палець, стояв Матвій. Чотири з половиною роки — і цілий всесвіт у його тихих, уважних очах. … Читати далі
Іван іде від Людмили й дітей до Варвари, з якою його єднали стосунки ще до одруження. Чоловік Варвари залишається сам із синами, а обом родинам доводиться жити серед сільських пересудів. Люськооо, Люськооо, ой, не можу. Ой, божечки… Людмилооо, Людооо… Ой, не можу, ой божечки, іди, іди швидше, там… чоловіки… твої… б’ються… — Які мої чоловіки, … Читати далі
На ґанку скрипіла дошка. Стара, затерта до блиску, — по ній Олена Петрівна ходила вже років сорок, і дерево знало її кроки краще за будь-кого з людей. Вона стояла, тримаючись за поручень, і дивилася, як вечірнє світло лягає на мокре листя. Поруч біля криниці сусідка брязкала відром. Звук був буденний і трохи дратівливий, але свій. … Читати далі
— Рідні мої! Ми якраз проїжджали повз, дивимось — хвіртка відчинена, тож і вирішили заскочити на шашлики! Чого ви такі похмурі, ми ж не з порожніми руками! Вероніка стояла посеред власного двору з важкими торбами в руках і не могла повірити своїм очам. Вона все життя була переконана, що дача існує для тиші, спокою і … Читати далі
Олена стояла біля плити й стежила, як на пательні шкварчить омлет. За стіною лунав голос Сергія — задоволений, майже муркотливий. Він говорив телефоном, і таким тоном її чоловік уже давно не звертався до неї. Цей голос був для когось іншого. Вона спритно перевернула омлет, переклала його на тарілку й прикрасила зеленню. Руки рухалися самі, відточено, … Читати далі
Бабуся сиділа біля ліжка чоловіка й мокрою ганчіркою витирала йому палаюче чоло. — Пилипе, я давно хотіла тобі признатися, та все не наважувалась. Обманула я тебе, ти мені не чоловік! Старий розплющив очі й розгублено глянув на дружину. — Тільки не перебивай, бо ще розійдемося назавжди, а я так і не встигну все сказати. Пам’ятаєш, … Читати далі
— Невістко! Тобі пощастило, що мій син узяв тебе за дружину, бо ти така проста й скромна, а таких тепер майже не лишилося, — гучно мовила свекруха так, що її почули всі гості за довгим святковим столом. Оксана завмерла з келихом у руці. На весіллі лунала музика, гості жваво розмовляли, передавали миски з голубцями й … Читати далі
— Доню, ти ж у середу все одно вільна, відпросись на годинку раніше, татові треба до лікаря, а в Дениса робота, — сказала мама в слухавку таким рівним тоном, ніби просила передати сіль за обідом. Я стояла посеред шкільної їдальні, де навколо гриміли каструлі й пахло свіжою випічкою, і дивилася на свій розклад на стіні. … Читати далі