– Мамо, вставай, ну хоч трохи поїж? – зітхнула Олена й підсунула мамі подушку вище. Та й справді зовсім змарніла: лежить на ліжку, аж під ковдрою її майже не видно. – Мамо, лікарі кажуть, що тобі треба потроху ходити, щось робити і нормально їсти. Вони ж кажуть, що тобі вже краще, тож я більше не … Читати далі
Оксана вже вдруге того ранку дивилася на телефон і вдруге клала його екраном донизу. Мама телефонувала щодня від понеділка, і щоразу розмова починалася по-різному, а закінчувалася однаково. – Оксано, ти пам’ятаєш, що в суботу в Марічки день народження? – казала мама у вівторок. – Пам’ятаю, мамо. – Тітка Валя вже й столи замовила в ресторані. … Читати далі
— Я все життя була певна, що ми разом тягнемо цю нужду, а ти просто ховав від мене цілий пакунок грошей у старій шафі! Олена стояла посеред коридору, стискаючи в тремтячих руках тугий паперовий згорток, перев’язаний звичайною поштовою гумкою. Її чоловік Богдан саме знімав взуття біля порога. Він завмер із одним черевиком у руках, повільно … Читати далі
Гліб почав цю розмову у вівторок за вечерею, коли Леся зчищала крихти зі столу. Він розслаблено сидів на стільці, крутив у пальцях дерев’яну зубочистку й говорив так, ніби пояснював елементарну задачу. – Я розлучатися не збираюся, одразу кажу. Хочу, щоб нам обом стало легше, розумієш? Леся покидала тарілки в мийку, повернула кран і, не обертаючись, … Читати далі
Надія Петрівна з чоловіком Миколою все життя працювала на землі під Стриєм. Город, господарка, кури, свині, корова. Підйом о п’ятій ранку, відбій, коли вже й зорі виходять. Радості в тому було небагато, а втоми аж задосить. — Не для того ми горбатимось, щоб діти ту саму лямку тягли, — казала вона чоловікові ще тоді, коли … Читати далі
Василь вирішив провчити дружину, яка постійно дорікала йому за невиконані домашні справи. Найняв прибиральників, покликав кухаря й нарешті показав Оксані, як це — коли хтось інший робить твою роботу. Та дружина не влаштувала сцен, а спокійно оголосила рішення, після якого Василю стало зовсім не до риболовлі. Він хотів поставити її на місце, а натомість сам … Читати далі
Осінній Неаполь у жовтні й близько не нагадував ті гарні листівкові краєвиди, які люблять показувати в журналах. Небо вже третій день висіло низько й тьмяно, ніби стара сорочка, випрана без порошку. Із самого ранку мжичив дрібний, настирливий дощик. Він не змивав бруд із бруківки, а тільки розмазував його тонким слизьким шаром. Наталя стояла біля вікна … Читати далі
— Ти в дзеркало на себе дивилася, мамо? Тобі ж шістдесят! Шість десятків! А йому тільки сорок п’ять! Він тобі в сини годиться, опам’ятайся! – тридцятисемирічний Андрій з розмаху вдарив чайною ложкою об край порцелянового блюдця. Блюдце жалібно дзенькнуло й тріснуло надвоє по позолоченій облямівці. Ганна Степанівна навіть не здригнулася. Вона акуратно витерла губи лляною … Читати далі
Галина Петрівна жила в трикімнатній квартирі на третьому поверсі вже тридцять років. Чоловіка не стало давно, і з того часу вона звикла до тиші, до власного порядку в шафах і до того, що кожна річ має своє місце. Коли єдиний син Олексій одружився, вона сама запропонувала молодим жити з нею. – Навіщо вам знімати чуже … Читати далі
На срібному весіллі сестра змусила мене каятися за її вчинок. Але камера знімала ще сім хвилин — Сімейні помилки треба визнавати публічно. Ірина промовила це в мікрофон і акуратно повернула десертну виделку зубцями до тарілки. Вона завжди вирівнювала приладдя перед тим, як сказати щось неприємне. У дитинстві це була ложка біля чашки, пізніше — ручка … Читати далі