– Я хочу розлучитись, – сказала Ірина досить буденним тоном. Вона стояла спиною до нього, ніби за вікном відбувалося щось важливіше за їхнє спільне життя. Андрій навіть не підняв на неї очей. – Добре, – тихо погодився він. Ірина завмерла…. Продовжити читання →

Нас із братом у родині двоє. Ми завжди жили дружно, любили батьків, вони нас. Ходили в гості до бабусь, звичайна сім’я, ніколи ніякого поділу не було. Якщо мені купують іграшку, значить і братові теж, мені морозиво, йому таке саме. Ніколи… Продовжити читання →

– Мамо, а ти справді не будеш плакати, коли я з іншою мамою і татом поїду на море? Лізі чотири роки, вона базікає все, що спаде на думку. Тетяна дивиться уважно на дорогу, потім різко обертається до доньки. -Що? Лізо,… Продовжити читання →

Рита знову стояла на зупинці. Велика валіза і чотирирічна Поліна поруч. Усе, що в неї є. За п’ять років подружнього життя вона вже, напевно, вдесяте виїжджала до матері та вітчима. Час від часу Микита їх виганяв. День чи ніч, йому… Продовжити читання →

– Та не буду я ці відходи їсти! – випалила Віка, відсуваючи тарілку з м’ясом по-французьки. – Суші там, чи тирамісу немає, чи що? Я завмерла, тримаючи ложку в руці, і подивилася на брата. Микола сидів, дивлячись на стіл, явно… Продовжити читання →

Батька свого Арина не знала і ніколи не бачила, він зник ще до її появи. Звичайно, дівчинка питала про нього матір, але та тільки хмурилася і веліла займатися корисними справами, а не про нісенітницю питати. Бабуся теж була небагатослівна: –… Продовжити читання →

— Ми квартиру на Сергія переписали одразу ж, як ти вийшла заміж, — повідомила доньці Зоя Костянтинівна. — Ми з батьком порадилися й вирішили, що дачу теж залишимо синові. Світлано, не дивись так на мене! Сергію потрібен міцний фундамент. Тобі… Продовжити читання →

Коли всі, хто прийшов попрощатися, розійшлися по хатах, біля свіжої могили залишився лише Федір. Він довго стояв у тиші, потім ступив уперед, торкнувся дерев’яного хреста і тихо промовив: – Обіцяю тобі, Марійко… Я жодну жінку не пущу до нашої хати…. Продовжити читання →

– Віро, як це ти не підеш? Ти хоч розумієш, як мені буде без дружини на цьому весіллі? – в розпачі став проситися Петро. – Не піду, бо мені нема чого там робити. І тобі не раджу туди йти, –… Продовжити читання →

— Де моя вечеря? — пролунав хриплий голос із глибини квартири, щойно Марина переступила поріг. Вона завмерла, не знімаючи пальта, й важко зітхнула. Робочий день видався особливо важким — керівник завалив звітами, автобус зламався, довелося йти пішки три зупинки під… Продовжити читання →