— Мамо, ти мені руку зараз відірвеш! Оксана зупинилася й послабила пальці. — Пробач, сонечко. Я замислилася. — Ти весь день так кажеш. А бублики ми купимо? Вона глянула на годинник. Забрати Юрчика із садка — встигла. Тепер додому, до магазину, вечерю мамі й малому, потім перевдягтися… До Андрія залишалося трохи більше години. — Купимо. … Читати далі
Світлана втретє перечитала листа від студії. Потім затулила рота долонею й засміялася. «Вітаємо! Вас затверджено провідною дизайнеркою проєкту». — Господи… Невже справді? Три роки вона бралася за все: банери, сайти, нескінченні правки від клієнтів. Ночами вивчала нові програми, а вранці знову сідала до замовлень. Тепер попереду був великий ігровий проєкт, довгостроковий контракт і стабільна оплата. … Читати далі
— Мамо, коли ви купували нам житло, треба було думати, хто тут буде господарем. А тепер не лізьте зі своїми повчаннями. Зять сказав це так буденно, наче попросив зачинити вікно. Навіть телефона не відклав. Я подивилася на доньку. — Оленко?.. Вона смикнула край рукава й опустила очі. — Мамо, давай не зараз… Не зараз. Двадцять … Читати далі
— Бабу, привіт! Ти вдома? — Вдома, сонечко. А що сталося? — Та нічого. Мама поїхала на кілька днів і наварила цілу каструлю борщу. Я його їм третій день. Здається, він ніколи не закінчиться! Віра Михайлівна засміялася. — І що ж робити? — Можна я до тебе приїду? А то я вже на той борщ … Читати далі
— Тарасе, маму треба забирати до нас. Вона сама в тій хаті зиму не переживе. Він завмер із чашкою в руці. — Ти… серйозно? — Ні, жартую, — Оксана відсунула недоторкану тарілку. — Та постав уже той чай. Ти відтоді, як приїхав, і десяти слів не сказав. Що там із мамою? Тарас опустився на стілець. … Читати далі
Теплого жовтневого вечора Віка повернулася з відпочинку. Вдома її чекали лише за два тижні, але обставини змінилися. Таксі зупинилося біля під’їзду. Віка підняла валізу на свій поверх, відчинила двері й завмерла. Шпалери в передпокої висіли рваними клаптями. Міжкімнатні двері стояли в кутку, зняті з петель. Посеред розгрому спиною до Віки стояла незнайома жінка й говорила … Читати далі
— Мамо, ти мене взагалі чуєш? У нас тут усе сиплеться, а ти про свої квіти! Алевтина Георгіївна поклала ганчірку на підвіконня. — Я про квіти ні слова не сказала. Що сталося? — Машина стала посеред перехрестя! Ледве відтягнули. Майстер каже, двигуну кінець. У Насті зуб болить, вона третю ніч не спить. А за кредит … Читати далі
— П’ять років, Вікторе? П’ять?! Оксана кинула на стіл банківську картку. Він потягнувся до неї, але дружина накрила її долонею. — Не картку забирай. На мене подивись. — Оксано, дай пояснити… — То поясни! Чому про дачу мого чоловіка я дізнаюся від чужої людини? Віктор мовчав, стискаючи договір купівлі-продажу. Ще годину тому дорогою додому він … Читати далі
— Постав ложку. Це не для тебе. Валентина Дмитрівна завмерла біля плити. — Світланко, я тільки хотіла шматочок риби… — Я бачу, що ти хотіла! — невістка вихопила ложку й кинула в раковину. — Тобі окремо зварено. Он каша, он картопля. Чого ще треба? — Я два тижні ту кашу їм. — І що? Корисна … Читати далі
«Скажи Стасові, щоб не економив на напоях. Людмила ж усе одно оплатить весь спільний рахунок». Повідомлення від Римми Федорівни висвітилося на планшеті Вадима саме тоді, коли Людмила потягнулася вимкнути кухонний таймер. Вона завмерла. — Що? — прошепотіла й перечитала ще раз. Таймер пищав, у духовці холонула риба, а Людмила дивилася на екран. Із кімнати долинув … Читати далі