— Галю, поклади хоч двісті доларів. Ну незручно ж… Я завмерла з конвертом у руках. — Скільки? Петро смикнув комір білої сорочки. — Люди на новосілля кличуть. Не чужі. Свати. — А ми хто, Петре? Благодійний фонд? У нас за зиму дах над сіньми протік. Ти відро переставляєш і кажеш: «До весни дотягнемо». А їм … Читати далі
— Мамо, ви знову до них без попередження? Ще й своїм ключем відчинили? — Оксана у слухавці роздратовано видихнула. — А що, мені тепер під власними дверима дозволу чекати? — Я не про те… — Квартира моя, син рідний. А невістці, якщо совість чиста, ховати нічого. Я вимкнула телефон і смикнула ручку холодильника. Пальта ще … Читати далі
— Усі гроші — Олені? Усі триста п’ятдесят тисяч?! Світлана стояла посеред кухні, навіть не розстебнувши пальта. Мати потягнулася до чайника, але донька різко похитала головою: — Не треба чаю. Ти мені поясни: ви продали татову машину й усе віддали їй? — Світланко, сядь. Ну навіщо ти з порога… — А коли треба було про … Читати далі
— Та ти ж просто в білому халаті ходиш, і все! — Артем відкинувся на спинку стільця й усміхнувся гостям. Олена завмерла з виделкою в руці. За столом стало тихо. Хтось зніяковіло посміхнувся, хтось опустив очі в тарілку. — Ні, ну серйозно, — Артем повернувся до брата. — Вона ж не хірург. Тиск поміряє, рецепт … Читати далі
— Ти мене з дачі виганяєш, мамо?! Оксана так грюкнула багажником, що Боня сіпнувся на руках у Галини Петрівни. — Тихо, маленький… — жінка погладила собаку й подивилася на доньку. — Я просила не приїжджати цими вихідними. — А ми вже все купили! М’ясо, продукти дітям… Зібралися, витратили час. І тепер маємо розвернутися через твою … Читати далі
— З понеділка твоє діло — борщі варити та шкарпетки прати. А пекарнею керуватиме мій син! Матвій Григорович гупнув долонею по столу. Ложка в полумиску підскочила й дзенькнула об край. Оксана не відразу озвалася. Подивилася на свекра, тоді — на чоловіка. Тарас спокійно жував картоплю. — Ти теж це чув? — запитала вона. — Оксано, … Читати далі
— Тобі сорочки прасувати чи в готелі краще зроблять? — запитала я, дістаючи з шафи дві світлі. — Ці попрасуй. Темну просто склади, — Микола не підвів очей від телефона. — Там серйозні люди будуть. Треба нормально виглядати. — А я хіба тобі колись погано прасувала? — Олю, ну не починай. Я не про це. … Читати далі
— Тобі одній такі статки ні до чого, — сказала свекруха, підсуваючи Олені тарілку з варениками. — А в родині гроші мають працювати на всіх. Олена не взяла тарілку. — Що означає — на всіх? — Андрієві треба поверх добудувати. Дитина росте, їй окрема кімната потрібна. Ірині машину поміняти, бо та вже сиплеться. Мені здоров’я … Читати далі
— Двадцять років, як два тижні! Оце експрес під назвою «життя»! Чуєш, Геро? Двадцять років в одному вагоні трясемося. Герман щось мугикнув у відповідь: він саме доїдав вареники, які наліпила Лєра. Проковтнув, глянув на дружину й винувато опустив очі. — Сонечко, пробач. Я ж зовсім забув про нашу річницю! Треба було квіти купити, торт… Лєра … Читати далі
— Ти продала дачу?! Матвій кинув ключі на тумбочку. Надія Василівна здригнулася й відклала окуляри. — Синку, ти хоч роздягнися… — Я не в гості прийшов. Це правда? — Правда. — І навіть не сказала нам? З кухні вийшла Ніна. Чашку, до якої так і не торкнулася, поставила на край комода. — Я теж хочу … Читати далі