Future Investments

— Олеже, ти можеш хоч на хвилину відкласти свої думки й подивитися на мене, коли я до тебе звертаюся?! — різко вигукнула Ірина, стоячи посеред кухні та нервово розгладжуючи праскою стареньку бавовняну сукню їхньої семирічної донечки. Гаряча пара зі свистом виривалася з металевої підошви праски й наповнювала маленьку квартиру запахом вологого полотна та нагрітого металу. … Читати далі

Вітер на самому краю села завжди дмухав дужче, ніж у центрі, коло клубу чи сільради. Він зривав сухе листя з вишень, шарудів у заростях полину біля криниці й сумно вив у комин старої, ще міцної, але ніби приреченої на вічне мовчання хати. Тут жила Палажка. Одна-однісінька, відтоді як пішов у засвіти її Трохим. Минуло вже … Читати далі

Ірина та Андрій купили дачу у травні. Невеликий дерев’яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця та сарай. Колишнього господаря звали Петро Іванович. Він прожив там більше тридцяти років. Коли дружини не стало, їздити за місто самому стало важко, тож він вирішив продати ділянку. Угоду оформили спокійно. Ключі передали. Частину старих інструментів, за домовленістю, залишили новим … Читати далі

Оксані було дев’ятнадцять, коли вона вийшла заміж. Молода, наївна, ще зовсім зелена, вона навіть не здогадувалася, що того дня підписує собі довгі роки випробувань. Починалося все красиво. Андрій приносив їй квіти, водив у кафе, зустрічав після пар біля гуртожитку. Пів року вона ходила, ніби на крилах. А через рік він став навколішки просто посеред скверу … Читати далі

У будинку Сергія та Ірини навіть серед лютих січневих морозів стояло густе, насичене тепло. Сучасний німецький котел у підвалі рівно гудів без жодних перебоїв, білі радіатори під широкими вікнами випускали гаряче повітря, а світла дубова підлога блищала чистотою. З вулиці ця садиба виглядала як справжня мрія: міцний двоповерховий дім, новий паркан із темного металопрофілю, подвір’я, … Читати далі

Сестра продала бабусин дім і не дала братові ні копійки: за рік вона попросила у нас 500 тисяч Марина зателефонувала в четвер увечері – тим особливим голосом, який з’являвся в неї тільки тоді, коли їй щось було потрібно. М’який, трохи винуватий, хоч винуватою вона себе не вважала. Я стояла біля плити, смажила рибу, і коли … Читати далі

– Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у твоєї мами ж день народження? – запитала чоловіка Олена, стоячи біля плити. Вона з вечора поставила на вогонь курячий суп на завтра. Свекруха вже немолода, а невістка в декреті, тож і так не встигає нічого. – Ну ти й надумала! Я ж ледве доживаю до п’ятниці, … Читати далі

— Ти й справді думаєш, що я весь цей час байдикувала й дивилась у стелю, поки ти мотався по своїх безкінечних справах, Андрію? — різко відрізала Олена, стоячи біля залізничної каси й міцно стискаючи ремінець нової дорожньої сумки з щільного темно-синього текстилю. Вокзал гудів сотнями голосів: пасажири поспішали на свої платформи, тягнучи за собою важкі … Читати далі

– А що ви взагалі їсте? – здивовано спитав тесть. – Та… сир, йогурт, – із труднощами видавив переодягнений у домашнє зять. – Перепрошуємо, не знали, тож не підготувалися! – відповів вражений тато й одразу додав: – Ну тоді пийте просто воду, можна й гарячу. Сьогодні сходіть і купіть усе, що вам треба. *** Пенсіонерка … Читати далі

Субота Олени скінчилася ще до того, як вона по-справжньому почалася, — це вона зрозуміла десь о пів на дев’яту ранку. На кухонному столі, біля ще теплої чашки з недопитою кавою, лежала записка від Мирона. Поруч самотньо стояв шматочок сиру, наче чоловік збирався повернутися за п’ятнадцять хвилин і тому навіть не снідав. “У мами термінові справи, … Читати далі