— Така ти простакувата, Ніно, — Любов Вікторівна виносила свій вирок. — Без тієї іскорки. Ні вдягнутися толком не вмієш, ні себе показати. Сидиш у своїх цифрах. Ані машини немає, ані запросити до нас когось соромно. Ти що взагалі в цю сім’ю принесла? Хіба що ще один рот
Щоранку Любов Вікторівна починала з ритуалу: заварювала ароматну каву. Тільки для себе, звісно. Ніна давно звикла, що запашний, гіркуватий аромат розливається кухнею, але їй самій дістається лише розчинна кава з синьої кружки. І щоразу цей запах, замість бадьорити, тільки додавав гіркоти до ранку. Ніна мовчки сідала до вікна, де ранкове сонце лягало на клейонку рівним … Читати далі