О, Марто, ти вже повернулася? — промовив він із привітною усмішкою. — Знову допізна з тими відомостями сиділа? Роздягайся, я якраз чайник зігрів. Я дивилася на нього і намагалася впізнати людину, за яку вийшла заміж. Домашній, теплий, такий звичний. І саме від цієї простоти робилося гірко. — Так, затрималася на роботі, — мій голос прозвучав глухо, але рівно. — Василю, а про які гроші ви щойно говорили з Галиною Петрівною? Він на мить запнувся. У погляді майнуло легке невдоволення, та він одразу повернув на обличчя турботливий вираз. — Та ми так, просто балакали про ціни на шпалери і плитку. Мама ж турбується за нас. Каже, що брати позику в банку зараз нерозумно, відсотки скажені. Я повільно кивнула, пройшла у ванну кімнату і ввімкнула кран. Вода шуміла, змиваючи денну втому, але думок зупинити не могла. Ми прожили у шлюбі чотири роки. І весь цей час свекруха була присутня в нашому житті невидимою тінню. Спершу вона навчала мене, як правильно розставляти каструлі на орендованій квартирі. Потім критикувала мої борщі, стверджуючи, що її синові потрібна інша їжа, поживніша, як удома
— Мамо, не переживай, на її рахунку грошей вистачить на все. Зачекаємо тиждень-два, поки їй капне квартальна надбавка за проєкт, і почнемо замовляти матеріали. А поки що хай думає, що ми разом складаємо на власне житло. Голос чоловіка долинав із кухні абсолютно спокійно. Він розмовляв так буденно, ніби замовляв доставку піци, а не розпоряджався моєю … Читати далі