“Повтори-но, що ти там сказав, Вадиме? Хто збирається переїхати?” — Голос Ганни пролунав надто тихо, наче вона боялася почути відповідь знову. Вадим сидів за столом, відкинувшись на спинку стільця. На його обличчі застиг той самий, вже до болю знайомий вираз: спокійний, трохи винуватий, але водночас неймовірно впертий
Ганна так і завмерла посеред кухні, міцно стиснувши в руці ополоник. Борщ за її спиною невблаганно тікав з каструлі, шипів на розпеченій конфорці, але вона цього навіть не чула. Щойно сказані слова чоловіка глушили все навкруги. “Повтори-но, що ти там сказав, Вадиме? Хто збирається переїхати?” — Голос Ганни пролунав надто тихо, наче вона боялася почути … Читати далі