Богдане, це ж були мої дитячі гроші, які я відклала на лікування зубів, — тихо сказала я, намагаючись не розплакатися. — Навіщо ти заблокував мою картку? Він нарешті зволив відірватися від екрана. Подивився на мене своїми сірими, абсолютно байдужими очима. У цьому погляді було стільки зверхності, ніби перед ним стоїть якась приблуда, а не дружина. — Тому що в нормальній сім’ї всі гроші мають бути в одних руках, — відчеканив він. — Тобі нема чого вештатися з готівкою, поки ти в декреті з Павлусем. Я сам купую все за списком. — Ти мене обмежуєш у елементарних речах! — мій голос здригнувся, але я змусила себе випрямити спину. — Я не звикла випрошувати у тебе кожну копійку на мило чи прокладки! — Це не обмеження, Софіє, а розумна економія, — парирував чоловік і знову вставився в телефон. — Моя мама каже правильно: зайві гроші тільки псують молодих жінок, ви одразу починаєте думати про дурниці замість того, щоб дбати про затишок. Я відчула, як у мені щось остаточно обірвалося. Від згадки про свекруху, Тамару Василівну, аж пересмикнуло. Що ще ці двоє встигли обговорити за моєю спиною, поки я заколисувала нашого однорічного сина
— Ти забагато про себе думаєш, люба, — спокійно, навіть не підводячи голови від планшета, кинув Богдан. — Запам’ятай раз і назавжди: грошима в цьому домі керую я. Не подобаються мої правила? Двері завжди відчинені, ніхто не тримає. Я так і заклякла посеред кухні з тюбиком звичайного зволожувального крему в руках. Пальці заніміли від напруги, … Читати далі