Вечірній Київ повільно розчинявся в бурштиновому світлі ліхтарів. Соломія Марківна, жінка з м’яким поглядом і сталевим характером, який вона загартувала за тридцять років викладання математики в гімназії, сиділа на своїй затишній кухні. Вона саме розливала по тарілках запашний бограч — страву, яку її єдиний син обожнював з дитинства. Раптовий дзвінок у двері був надто різким […]
Рекс гарчав і копав, копав і гарчав. Сніг летів фонтаном. – Рекс, я кому сказав!..Що за …?Михайло підійшов ближче. І тут він побачив, як зі снігу показалася сумка. Рекс вчепився за неї зубами й потяг.– Стій! Руки самі потяглися до блискавки. Серце закалатало швидше – чи від холоду, чи від передчуття…Розстебнув і …
Михайло йшов сквером, щулячись від колючого вітру. Грудень видався злим – таким, що навіть горобці сиділи насупившись, ніби скривджені на весь білий світ. – Рекс, давай швидше! – крикнув він вівчарці, що носилася між кучугурами, задерши морду і принюхуючись до чогось тільки їй зрозумілого. Пес навіть вухом не повів. Продовжував рити сніг, ніби там закопаний […]
– Я залишаюся жити у тебе весь тиждень і обіцяю доглядати за тобою, як за рідною матір’ю! Я буду твоєю доглядальницею, годувальницею і поїлкою, тільки одужуй
Сьогодні я захворіла. Прокинулася вранці – температура і нудить мене. Зателефонувала на роботу, відпросилася. Лягла і лежу.Дзвонить моя найкраща подруга Діана. Жінка неосяжної душі і тіла, у якої сто десять кілограмів посмішки і серце доброї дитини. – Салют, Стеллочка! – каже Діана. – Як з планами на вечір? Куди підемо, що будемо пити, кого на […]
– Сестро, май совість, нам гроші потрібні! – Нахабно заявив брат, та спіймав облизня
А почалося все так чудово… Достеменно пам’ятаю той день, коли я купила котедж. Осінь, у повітрі пахло прілим листям, я стояла на порозі, стискаючи в кишені пальто холодну зв’язку металу, і думала про бабусю Люду. Завдяки їй я стала власницею заміського будинку. Отримавши у спадок двокімнатну квартиру в спальному районі, я її продала і тепер […]
Олено, сподіваюся, ти не забула, що завтра о другій ми чекаємо вас на обід? Голос Ганни свекрухи у слухавці звучав не як запитання, а як наказ, що не підлягає оскарженню. Олена притиснула телефон до вуха плечем, продовжуючи заповнювати таблицю в ноутбуці. — Добрий вечір, Ганно Йосипівно. На жаль, завтра я не зможу бути. У мене професійний інтенсив з графічного дизайну, він триває всі вихідні. — Який ще інтенсив? — голос свекрухи став тсердитим. — У нас родинна традиція. Ми збираємося за цим столом ще відтоді, як мій Ігор був дитиною. Це святе! — Традиції — це чудово, коли вони приносять радість усім, а нет лише вам, — м’яко відповіла Олена. — Але цього разу моє навчання в пріоритеті. Це важливо для моєї кар’єри. — Кар’єра! — пирхнула свекруха. — Жінка має думати про затишок, а не про кар’єру. Роман приїде, Наталя з дітьми будуть. А ти знову демонструєш свою гординю? Олена зітхнула, стала думати, що ж сказати свекрусі, бо чудово знала, що задумала та
— Олено, сподіваюся, ти не забула, що завтра о другій ми чекаємо вас на обід? Голос Ганни Йосипівни у слухавці звучав не як запитання, а як судовий вирок, що не підлягає оскарженню. Олена притиснула телефон до вуха плечем, продовжуючи заповнювати таблицю в ноутбуці. П’ятничний вечір у зазвичай обіцяв спокій, але тільки не тоді, коли на […]
Катю, ми ж рідня! Я на тебе розраховувала! – Благала Світлана
– Катю, ми ж рідня! Я на тебе розраховувала! – Благала Світлана Катя та Савелій вже два місяці живуть у своїй новій квартирі. На перший внесок збирали довго, зате взяли одразу трикімнатну в новому будинку. Зробили ремонт, купили найнеобхідніші меблі, дещо перевезли з селища, з квартири батьків. Звісно, не нове, але спочатку, поки не накопичать […]
Виховали скнарою…
– О боже… Вісімдесят шість тисяч? На це? Поліно, ти не ображайся, але тільки зуби Анжеліною Джолі тебе не зроблять. – Краще б матері допомогла чи, он, племінниці на форму підкинула… Світлані довелося кредит взяти, щоб Софію до школи зібрати. То хоч на діло, а ти так, стоматологів годуєш… – махнула рукою баба Зіна. – […]
– І що я маю написати? – Запитав батько. – Тільки те, що ти зараз сказав, – що ви віддаєте квартиру Вікторії, а вона за це доглядатиме вас. А до мене із цього приводу жодних претензій не буде. Напишеш? – Якщо я це напишу, ти більше не згадаєш про квартиру? – Не згадаю, – підтвердила Арина
Арина приїхала до рідного міста лише на три дні – на ювілей батька. Приїхала вдруге за пів року – минулий візит був із сумного приводу – похорон бабусі. Саме тому ювілей не відзначали широко, як планували спочатку – у ресторані, із запрошенням безлічі гостей. Зібралися по-домашньому, у квартирі батьків, найближчі. Привітали батька, згадали бабусю. Коли […]
— А в тому, що з вашою обожнюваною Мариною ви, Юліє Іванівно, і так щодня бачитеся! У ці свята ви мали приділити час молодшій онуці, яку майже не знаєте. Якби я знала, що тут буде ваша донька і Марина залишиться на всі канікули, я б сюди взагалі не поїхала. Ви розумієте, що порушили нашу домовленість? Ви мені свято зіпсували! — голос невістки зірвався на істерику
У Юлії Іванівни так уже склалося, що невістка з донькою, як то кажуть, не зійшлися характерами. Жінка до цього ставиться спокійно: ну не зобов’язані вони товаришувати, зрештою, люди всі різні. — Нічого такого гострого між ними не було, — розповідає Юлія Іванівна. — Просто від самого знайомства спілкування не залагодилося. Якась прихована неприязнь відчувалася, хоча […]
– Тобі квартиру дарують, а ти носом крутиш! – Репетувала мати
– Ну і чого ти викаблучуєшся? – невдоволено спитала мати. – Хіба я щось погане пропоную? Як можна так просто відмовлятися від житла? Валерія примружилася. Потрібно було знайти слова, які не скривдять маму, але донесуть до неї сенс. – Мамо, мені не потрібна квартира в цьому місті! – Вона говорила повільно, ніби щось пояснювала дитині. […]