– Вродила дитину, коли самій вже майже 50! Ти чим думала? – дорікали рідні у слухавку.

Мені 46. Місяць тому я народила двійнят – хлопчик Артурко та дівчинка Оленка. Передати словами не можу, що я відчуваю, коли дивлюся на своїх діток. Щастя, радість, сльози, тепло всередині. Ну аж розпирає, чесно. Тільки от ні моя мама, ні рідна сестра не приїхали навіть на виписку. Родичі зі сторони чоловіка також проігнорували народження наших … Читати далі

20 років в Італії гарувала, думала, що на старості буду життям насолоджуватись, та все склалося зовсім не так

До Італії я вперше поїхала ще в далекому 2004 році. Донька тоді школу закінчувала, син в університет вступив, гроші були вкрай потрібні. Чоловік мій багато працював і вдома, та й поїхати усі ми не могли, адже свекруха саме хворіла, потребувала допомоги. Тож я вирушила і відразу ж знайшла роботу. Мені було не просто. Та всю … Читати далі

Треба ж, малесенька, який сумний у нас Святвечір –залита слізьми, тихо мовила Наталка до доньки

«Невдячна ! – верещала матір і човпла доньку Наталку, по чім очі бачили. Округлений доччин животик аж ніяк не зупиняв материнської агресії. Навпаки – посилював її. – Йди з хати і не вертайся! Щоб я тебе більше тут ніколи не бачила!» Матір направду вигнала її з хати. Вона й раніше виганяла її на двір за … Читати далі

– Ні. Я сторонніх у квартиру не пускаю. Може, ви шахрайка якась… – А дарма. Я зовсім не шахрайка, а Олеся, коханка вашого чоловіка. І мені є що сказати

Михайло був у скрутному становищі. Вдома – дружина Галина, яку він вже давно не кохав, вагою під сто кілограмів, мати його сина. Розлучитися – совість не дозволяє, і перед сином не хоче виглядати негідником. Та й квартира на дружину записана, подарунок батьків. Якщо піде – жити буде ніде. А ще є Олеся. Струнка, весела. Михайло … Читати далі

“А можна мені на День народження картоплі смаженої?”: Сашка був знаменитістю дитячого будинку. За десять років, його забирали і повертали цілих п’ять разів

Сашка був знаменитістю дитячого будинку. За його десять років, його забирали і повертали в дитячий будинок цілих п’ять разів. А тепер у нього вже і надія пропала, він уже дорослий, кому він такий потрібен. Він пам’ятає перший раз, коли його забрали перші мама з татом. Тоді йому було майже два роки, мама була весела, сміхотлива … Читати далі

— Ви, справді, готові тягнути за двісті кілометрів контейнери і каструлі з їжею? – не розуміла Таня. – Вам із батьком доведеться витрачатися на продукти, потім на бензин, а я не пригадую, щоб ви були дуже заможними людьми. — Ну, вже домовилися, тож нічого страшного, – переконувала її Тамара. – Ми обіцяли твоїй свекрусі, що все буде добре. Та й нам із батьком буде втіхою можливість зайвий раз онука побачити

— Ну і навіщо нам таке святкування Нового року? – обурено запитувала Тамара у чоловіка. – Свати знову пропонують зібратися всім у дітей, але ми ж прекрасно пам’ятаємо торішні збори. — Ну, придумай щось, якщо не хочеш їхати, – втомлено зітхав Михайло. — Я не проти поїздки до дітей у принципі, бо хочу побачити доньку … Читати далі

Тридцять першого зранку закрутилося все. Марина металася між кухнею і кімнатою, Денис намагався налаштувати караоке-систему. О шостій вечора почали збиратися гості. — Ух ти, як у вас красиво! – захоплювалася Олена, оглядаючи квартиру. – Прямо як у журналі! — А пам’ятаєш, як того року у твоєї мами були? – раптом запитав Саша. – Теж здорово було. Особливо цей її торт

— Маринко, дивись які іграшки класні! – Денис тримав у руках коробку з вінтажними кулями. – Пам’ятаєш, мама завжди діставала такі під Новий рік? Казала – це ще від її бабусі залишилися. — Не починай, – поморщилася Марина. – Давай просто виберемо прикраси і поїдемо. У нас справ по горло. У величезному торговому центрі панувала … Читати далі

— Не захворіла я, Валерочко, просто настрою немає. Все крутимося, крутимося, коли молоді були, все на потім відкладали, все для дітей! Тепер онуки один за одним пішли. Ти не думай, я всіх дуже люблю, але знову все тільки для них. А чому так виходить? Та тому що ми живемо не окремо. Скоро сорок років, як ми разом, а все скачемо, як молоді. Вранці Таня зі Славою на роботу збираються, Христинка з Микитою до школи, до туалету черга, у ванну не пропхатися. Поїли, до пуття не прибрали і побігли, а я ходжу і підтираю за всіма. Начебто й не важко, але невже ніколи ми з тобою окремо так і не поживемо, як люди, га Валеро

Валерій Іванович відвів молодшого онука Микитку до школи і бадьоро крокував через скверик назад додому. Зараз вони з Наталею снідатимуть, у них на пенсії тепер свій розпорядок. Старшу дочку Олену вони давно вже заміж видали. Живуть вони недалеко від них у бабусиній квартирі. Чоловік Оленки Денис свого житла не мав, він із батьками жив у … Читати далі

Якби хтось покликав зараз тебе заміж, що б ти відповіла? – Цей хтось – випадковий перехожий чи ти? Якщо це ти, то я поставила б тобі два питання

А мені в 90-ті мама по талонах чоловіка дістала. Не вірите? Слухайте. Зараз, коли сонце чоловіка вже закотилося, і я можу зігріватися лише у відбитих променях його кохання, наша історія здається фантастичною у своїй простоті. Ми пізно побралися. Обидва були зайняті кар’єрою. У мене – французька, студенти, дисертація. У нього – розбишаки, операції, затримання. А у … Читати далі

На Мишка чекала картопля пюре і котлета. Дитина жадібно накинулася на їжу, а жінка дивилася на нього витирала сльози

Ірина визирнула у вікно. Так і є, маленький Мишко самотньо сидів на лавці, а на вулиці вже темніло. – Ну, що в нього за мама? – промовила жінка, сунула ноги в капці і вийшла з квартири. Швидко спустилсь сходами. Щойно відчинила двері під’їзду, хлопчик схопився з лави і з надією подивився на неї.– Мишко, пішли до мене! … Читати далі